Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

звинувачення, кажучи мовою юристів, містить чотири пункти; чому саме чотири — зараз вам стане зрозуміло. Людина може бути винна одночасно в розкраданні та в розтраті або тільки в розкраданні й тільки в розтраті. І ось прокурор, який представляє інтереси народу, іноді сумнівається не в тому, чи здійснив або не здійснив обвинувачений обидва згаданих злочини, а в тому, чи підпадають вони під один пункт звинувачення настільки, щоб особа, винна в обох злочинах, зазнала відповідного покарання. У таких випадках, джентльмени, прийнято звинувачувати за окремими пунктами, як це й зроблено нами. У цій справі ці чотири пункти певною мірою збігаються та підтверджують один одного, й ваш обов’язок (після того, як ми детально висвітлимо ці пункти і ознайомимо вас із показаннями свідків) полягатиме в тому, щоб вирішити, чи доведено обвинувачення за одним пунктом, за двома, трьома або за всіма чотирма, — це вже буде залежати від вашої точки зору або, правильніше сказати, від того, наскільки переконливими ви вважаєте докази і свідчення. Розкраданням, як вам, мабуть, відомо, називається привласнення чужих грошей або майна без відома або згоди на те законного власника. Розтратою ж ми називаємо злісне та корисливе використання майна, й перш за все — грошей особою, якій вони довірені. Присвоєння власності довірника (тобто третій пункт нашого звинувачення) — це лише особливий вид розкрадання: крадіжка довіреною особою майна довірника. Пункт четвертий, тобто розтрата грошей, отриманих за чеком, є, власне, уточненням формулювання обвинувачення за другим пунктом і означає привласнення грошей, виданих за чеком для будь-якої певної мети. Усі ці чотири звинувачення, джентльмени, як бачите, тотожні. Вони збігаються і підтверджують один одного. Отже, громадськість за посередництвом свого представника, окружного прокурора, стверджує, що обвинувачений, містер Ковпервуд, винен за всіма чотирма пунктами. А тепер, джентльмени, ми перейдемо до історії вчиненого злочину. Для мене особисто з неї випливає, що обвинувачений, містер Ковпервуд, належить до найбільш підступних і злочинних людей, які тільки зустрічаються в фінансовому світі, що ми і сподіваємося довести вам за допомогою показань свідків.

Користуючись тим, що правила ведення процесу не дозволяють переривати обвинувача під час викладу справи, Шеннон почав докладно розповідати, як Ковпервуд познайо­мився зі Стінером, як зумів втертися до нього в довіру, як мало тямив тоді Стінер у фінансових питаннях, і так далі. На закінчення він розповів, як Ковпервуд отримав чек на шістдесят тисяч доларів без відома міського скарбника, який, за його словами, дізнався про видачу чека, коли це було вже доконаним фактом, що і дає підставу звинуватити Ковпервуда в розкраданні. Заволодівши чеком, обвинувачений незаконно привласнив сертифікати, які він зобов’язаний був придбати для амортизаційного фонду, якщо такі взагалі були придбані. Сукупність усіх цих фактів, заявив Шеннон, і дає підставу визнати містера Ковпервуда винним за всіма чотирма пунктами.

— Ми маємо в своєму розпорядженні прямі та неспростовні докази, які підтверджують все нами сказане, — підвищивши голос, закінчив містер Шеннон. — Мова йде не про якісь чутки або припущення, а тільки про факти. Незаперечні свідчення допоможуть вам усвідомити, як усе це було зроблено. І якщо після всього вами почутого ви все ж будете вважати, що ця людина не винна, що він не вчинив злочинів, у яких його звинувачують, то ваш обов’язок — його виправдати. І навпаки: якщо ви переконаєтеся в правдивості показань свідків, ваш обов’язок — визнати його винним і винести йому обвинувальний вирок. Дякую вам, джентльмени, за надану мені увагу!

Присяжні заворушилися, влаштовуючись зручніше в надії на невеликий перепочинок. Але відпочивати їм не довелося, тому що Шеннон викликав Джорджа Стінера, який встав і вибіг наперед — дуже блідий, дуже млявий і змучений. Коли він зайняв місце на лаві для свідків і поклав руку на Біблію, присягаючися в тому, що буде говорити правду, його очі тривожно забігали по залу.

Спочатку голос його звучав ледь чутно. Перш за все він розповів про своє знайомство з Ковпервудом, яке відбулося на початку тисяча вісімсот шістдесят шостого року (точної дати він не пам’ятав). Це було ще під час першого терміну його перебування на посаді міського скарбника, адже він був уперше обраний восени 1864 року. Його тоді дуже турбувало становище з міською позикою, яка котирувалася на ринку нижче паритету, між тим як відповідно до закону місто мало право продавати акції тільки за паритетом. Хтось рекомендував йому Ковпервуда (здається, містер Стробік, втім, він у цьому не впевнений). Міські скарбники в такі критичні хвилини завжди зверталися до біржових маклерів, і він, Стінер, зробив, як усі. Далі Стінер, заохочений питаннями і підказками невгамовного Шеннона, взявся викладати зміст своєї першої бесіди з Ковпервудом, яка чудово йому запам’яталася. Містер Ков­первуд запевнив, що йому можна допомогти. Розробивши (або, точніше, продумавши) план дій, він через деякий час з’явився знову і посвятив Стінера в свої задуми. При майстерній допомозі Шеннона Стінер виклав суть цього плану, який ставив під сумнів людську чесність, але зате свідчив про хитрощі та винахідливість людського розуму.

Після досить нудної оповіді про відносини, які встановилися між ним і Ковпервудом, Стінер заговорив нарешті про той час, коли внаслідок дружнього та ділового зв’язку, зміцнілого за багато років, і дуже сприятливого для матеріального становища обох, Ковпервуд став не тільки орудувати мільйонами доларів з коштів міста, але до того ж отримав у повне своє розпорядження п’ятсот тисяч доларів при надзвичайно низьких відсотках і ці гроші вклав у прибуткові лінії кінної залізниці в інтересах своїх та скарбника. Стінер аж ніяк не прагнув внести повну ясність у це питання, але Шеннон, знаючи, що згодом йому доведеться звинувачувати Стінера в цьому злочині, і з огляду на те, що Стеджер ось-ось візьме участь у перехресному допиті, не дозволив міському скарбникові відбутися туманними фразами. Шеннон хотів за будь-яку ціну вселити в голови присяжних думку, що Ковпервуд — людина метка і підступна, і це цілком йому вдалося. У міру того, як допитуваний наводив приклади надзвичайної спритності Ковпервуда, то один, то інший присяжний обертався і з цікавістю його розглядав. Помітивши це і намагаючись справити якомога сприятливіше враження, Ковпервуд весь час дивився на Стінера спокійним, розумним і проникливим поглядом.

Нарешті мова зайшла про історію з чеком на шістдесят тисяч доларів, який Альберт Стаєрс вручив Ковпервуду дев’ятого жовтня під кінець службового дня. Шеннон пред’явив цей чек Стінеру як речовий доказ. Чи бачив він такий раніше? Так, бачив. Де? У канцелярії окружного прокурора