Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Петті в двадцятих числах жовтня. Він бачив його тоді вперше? Так. А до цього він ніколи не чув про нього? Ні, чув. Коли? Десятого жовтня. Чи не буде він люб’язний розповісти суду, яким чином і за яких обставин йому довелося вперше почути про цей чек? Стінер завовтузився на стільці. Дуже вже нелегко вивернутися. Пряма відповідь була б щонайменше невтішною характеристикою його власних моральних якостей. Проте він відкашлявся та почав описувати той короткий, але гіркий період свого життя, коли Ковпервуд, опинившись у скрутному становищі й на межі банкрутства, з’явився в казначейство і зажадав, щоб він позичив йому додатково ще триста тисяч доларів. Раптом між Стеджером і Шенноном виникла мало не суперечка, оскільки Стеджер хотів створити враження, ніби Стінер бреше найбезсоромнішим чином. Улучивши мить, він оголосив протест — добившись значного відхилення від головної теми, — на тій підставі, що Стінер весь час вживає вирази: «я думаю» або «мені здається».

— Я заперечую! — кілька разів вигукував Стеджер. — Я клопочуся про те, щоб заяву свідка було вилучено з протоколу як таку, що не варта довіри, голослівна і не стосується справи. Свідкові не давали права розводитися про те, що він думає, і обвинувач прекрасно це знає.

— Ваша честь, — протестував, у свою чергу, Шеннон, — я роблю все від мене залежне, щоб домогтися від свідка простого та правдивого викладу фактів і, по-моєму, не без успіху.

— Я заперечую! — знову крикнув Стеджер. — Ваша честь, я наполягаю на тому, що прокурор не має права впливати на присяжних втішними відгуками про щирість свідка. Думка прокурора про свідка та про його щирість справи не стосується. Я змушений просити вашу честь зробити прокурору суворе попередження.

— Клопотання задоволено, — заявив суддя Пейдерсон. — Попрошу обвинувача триматися ближче до справи.

Шеннон продовжував допит.

Показання Стінера були надзвичайно суттєві, оскільки вони проливали світло на те, про що хотів промовчати Ков­первуд, а саме: що у нього була важлива розмова зі скарбником; що той навідріз відмовився додатково позичити йому гроші; що Ковпервуд напередодні отримання чека, а потім в той самий день говорив Стінеру про своє катастрофічне фінансове становище, попереджаючи, що коли Стінер не підтримає його трьохсоттисячною позикою, то йому загрожує крах, і тоді вони обидва будуть розорені. Далі Стінер заявив, що дев’ятого жовтня вранці (тобто в день отримання чека) він дав Ковпервуду письмовий припис утриматися від придбання сертифікатів для амортизаційного фонду. А Ковпервуд, вже після їхньої розмови, що відбулася в кінці того ж дня, шахрайським шляхом отримав чек на шістдесят тисяч доларів від Альберта Стаєрса — без його, Стінера, відома. Коли ж Стінер послав до нього Стаєрса з вимогою повернути чек, Ковпервуд відмовився це зробити, попри те, що на другий день, о п’ятій годині пополудні, оголосив про передачу справ під опіку. Сертифікати ж, на придбання яких було взято чек, так і не були передані в амортизаційний фонд. (Усі ці свідчення були вкрай несприятливі для Ковпервуда.)

Годі й казати, що перехресний допит неодноразово переривався вигуками «заперечую!» або «вилучити!» — то з боку Стеджера, то з боку Шеннона. Бували хвилини, коли зал суду буквально гудів від суперечок цих двох джентльменів, і «його честі» раз у раз доводилося стукати молотком по столу й погрожувати їм штрафом за неповагу до суду. Такі спалахи обурення з боку судді Пейдерсона змушували присяжних пожвавлюватися та з неприхованим інтересом прислухатися до суперечки.

— Джентльмени, я закликаю вас припинити дебати, інакше я буду змушений накласти на вас обох великий штраф! Ви в суді, а не в пивничці! Містере Стеджер, пропоную вам негайно вибачитися переді мною і вашим колегою! Містере Шеннон, прошу вас утриматися від таких агресивних методів. Ваша неприпустима поведінка ображає суд. Я вас попереджаю востаннє.

Обидва юристи принесли свої вибачення, як це годиться в таких випадках, але тут же взялися за старе.

— Що сказав вам Ковпервуд, — звернувся Шеннон до Стінера після однієї з таких бурхливих перепалок, — у той день, дев’ятого жовтня, коли він з’явився до вас і зажадав додаткової позики в триста тисяч доларів? Повторіть сказане ним максимально точно, бажано — слово в слово.

— Я заперечую! — викрикнув Стеджер. — Точні слова містера Ковпервуда відображені тільки в пам’яті містера Стінера, а його пам’ять не може братися до уваги в цьому випадку. Свідок весь час переказував факти лише в загальних рисах.

Суддя Пейдерсон похмуро посміхнувся.

— Клопотання відхилено, — оголосив він.

— Я вимагаю занесення до протоколу! — вигукнув Стеджер.

— Наскільки мені пам’ятається, — відповів Стінер, нервово барабанячи пальцями по ручці крісла, — він сказав, що коли я не видам йому триста тисяч доларів, він збанкрутує, а я стану жебраком і потраплю до в’язниці.

— Я заперечую! — пронизливо крикнув Стеджер, скочивши з місця. — Ваша честь, я заперечую проти самого методу допиту, застосовуваного звинуваченням! Обвинувач поводиться протизаконно і безпрецедентно, намагаючись витягти аж ніяк не з надійної пам’яті свідка показання, які не мають ніякого стосунку до фактів, що цікавлять суд. Ці свідчення не можуть ні підтвердити, ні спростувати, чи дійсно містер Ковпервуд вважав, що він збанкрутував, чи ні. Містер Стінер може привести свою версію цієї розмови або будь-якої іншої розмови, що відбулася в той час, а містер Ковпервуд — свою. Факт той, що їхні версії повністю розходяться. Не розумію, чого, власне, хоче домогтися містер Шеннон настільки дивними методами? Хіба тільки вплинути на присяжних і вселити їм довіру до заяв, які хоче робити обвинувач, хоча він при всьому бажанні не може підтвердити їх фактами. Мені здається, ваша честь, вам слід попередити свідка, що він повинен казати тільки те, що пам’ятає в точності, а не те, що йому «нібито пам’ятається». Я особисто вважаю, що всі покази свідка, зроблені ним за останні п’ять хвилин, слід вилучити з протоколу.

— Клопотання відхилено, — холоднокровно відгукнувся суддя Пейдерсон, і Стеджер, виголосивши цю тираду для того, щоб послабити враження, справлене на присяжних показаннями Стінера, опустився на своє місце.

Шеннон знову взявся за Стінера:

— Тепер я попрошу вас, містере Стінер, розповісти суду, по змозі більш точно, що іще говорив вам тоді містер Ков­первуд. Навряд чи він обмежився одним зауваженням, що ви будете розорені й