Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

дрібних клопотань, суддя наказав оголосити справу за позовом міста Філадельфії до Френка А. Ковпервуда, і секретар сповістив про початок процесу гучним голосом. Денніс Шеннон, новий окружний прокурор, і Стеджер поспішно встали. Стеджер і Ковпервуд, а також Шеннон і Стробік (останній як позивач, що представляв інтереси штату Пенсильванія) сіли за довгий стіл всередині огородженого простору, між бар’єром і суддів­ською трибуною. Стеджер — більше для проформи — запропонував судді Пейдерсону припинити справу, але його клопотання було відхилено.

Негайно був складений список присяжних — дванадцятеро осіб, покликаних протягом місяця відбувати цю повинність, — і запропонований на розгляд сторін. Процедура складання списку була в цій інстанції справою досить простою. Вона полягала в тому, що секретар, схожий на китайського мандарина, писав на окремому аркуші прізвище кожного кандидата у присяжні на певний місяць (всього їх було близько п’ятдесяти осіб), опускав ці квиточки в барабан, що його кілька разів повертав і витягав перший-ліпший: такий ритуал визначав випадок — хто буде присяжним номер один. Рука секретаря дванадцять разів занурилася в барабан і витягла імена дванадцяти присяжних, яких, у порядку оголошення їхніх прізвищ, запрошували зайняти своє місце.

Ковпервуд спостерігав за цією процедурою з глибоким інтересом. Та й що зараз могло цікавити його більше, ніж люди, які мали його судити? Щоправда, все робилося так швидко, що він не міг скласти собі точного уявлення про них, хоча й встиг помітити, що всі вони належать до середніх верств буржуазії. В очі йому кинувся тільки один старий років шістдесяти п’яти — сутулий, із сивиною у волоссі та в бороді, з кошлатими бровами і блідим обличчям. Він здався Ковпервуду людиною за натурою доброзичливою, з великим життєвим досвідом за плечима (такого за сприятливих обставин і досить переконливих доказів, мабуть, можна буде схилити на свій бік). Іншого, схожого на торговця, — низькорослого, з тонким носом і гострим підборіддям — Ковпервуд чомусь відразу незлюбив.

— Сподіваюся, не обов’язково, щоб цей тип увійшов до складу присяжних? — тихо запитав він Стеджера.

— Звичайно, ні, — відповів Стеджер. — Я відведу його. Ми маємо право, так само як і обвинувачі, на п’ятнадцять відводів без вказівки причин.

Коли місця присяжних нарешті заповнилися, секретар простягнув захиснику і прокурору дощечку з прикріпленими до неї записками, на яких значилися прізвища дванадцяти присяжних у тому порядку, в якому вони були обрані: у верхньому ряду — перший, другий і третій, потім — четвертий, п’ятий, шостий і так далі. Оскільки представнику обвинувачення надане право першим відводити кандидатів, то Шеннон встав, взяв дощечку і почав питати присяжних про їхні професії або рід занять, про те, що було їм відомо про справу до суду, і чи не налаштовані вони заздалегідь на користь тієї чи іншої сторони.

Стеджер і Шеннон прагнули відібрати людей, які хоч якось могли б розібратися у фінансових питаннях, а отже, і в цій не зовсім звичайній справі, та до того ж не мали б (у цьому був зацікавлений Стеджер) упередження проти людини, яка розумно спробувала захиститися від фінансової бурі, або ж (у цьому був зацікавлений Шеннон) поставилися б співчутливо до засобів захисту, яким він би дав ходу, оскільки сума цих коштів наводила на думку про вимагання, шахрайство і безчесні махінації. І Шеннон, і Стеджер незабаром помітили, що серед присяжних переважає та дрібна і середня рибка, яку в таких випадках витягують на поверхню судові сіті, закинуті в океан міського життя. Це були переважно керівники підприємств, агенти, торговці, редактори, інженери, архітектори, бакалійники, комівояжери, репортери і представники інших професій, чий багатий життєвий досвід робив їх придатними для виконання обов’язків присяжних. Людей з високим суспільним становищем серед них майже не було, зате чимало з них володіли тією прикметною якістю, що має назву здоровий глузд.

Під час цієї процедури Ковпервуд холоднокровно вивчав присяжних. Його увагу привернув один молодий власник квіткового магазину: блідий, з широким чолом мислителя і білими, безкровними руками. Він здався Ковпервуду людиною, яка не зможе встояти проти його впливу, й Ков­первуд поспішив шепнути про це Стеджеру. Одному єврею-кушніру з хитрими очима було надано відвід, бо він весь час стежив за ходом справ на біржі й сам втратив дві тисячі доларів у акціях кінних залізниць. Товстий оптовий торговець-бакалійник, білявий, з рум’яним обличчям і блакитними очима, справив на Ковпервуда враження тупого і впертого. Його кандидатура теж була відведена. Серед присяжних був ще худий чепурний директор невеликого магазину готового одягу, якому дуже хотілося ухилитися від обов’язків присяжного, тому він і заявив (хоча це була неправда), що не визнає присяги на Біблії. Суддя Пейдерсон насупився, але відпустив його. Потім набралося ще чоловік десять — знайомі Ковпервуда, знайомі Стінера, ті, які визнали себе упередженими і, нарешті, затяті республіканці, що обурювалися діями Ковпервуда, — всім їм дозволили піти.

До полудня все ж було встановлено склад присяжних, більш-менш прийнятний для обох сторін.

41

О другій годині окружний прокурор Денніс Шеннон розпочав свою промову. Вельми повсякденним і навіть доб­розичливим тоном — така вже в нього була манера — він заявив, що містер Френк А. Ковпервуд, який у цю хвилину постав перед судом, обвинувачується: по-перше, в розкраданні, по-друге, в розтраті, по-третє, в привласненні коштів довірника і нарешті, по-четверте, знову-таки в розтраті певної суми, точніше, шістдесяти тисяч доларів, яку він отримав за виписаним на його ім’я чеком дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року. Вищезазначені шістдесят тисяч призначалися для купівлі певної кількості сертифікатів міської позики, які містер Ковпервуд як агент або довірена особа зобов’язаний був придбати — згідно з розпорядженням міського скарбника і на підставі існуючої між останнім і містером Ковпервудом домовленості — для амортизаційного фонду з метою викупу термінових сертифікатів. Проте отриманий містером Ковпервудом чек за призначенням використаний не був.

— Тепер, джентльмени, — таким же рівним тоном продовжував Шеннон, — перш ніж перейти до розгляду вельми нескладного питання, отримав чи не отримав містер Ковпервуд у згаданий день від міського скарбника шістдесят тисяч доларів, — в усякому разі, цінних паперів на цю суму в амортизаційному фонді немає, — я дозволю собі пояснити вам, чому його звинувачено, по-перше, в розкраданні, по-друге, в розтраті, по-третє, у привласненні коштів довірника і, по-четверте, в розтраті грошей, отриманих за чеком. Отже, ви бачите, що