Раймонд Коурі - Останній тамплієр

швидко окинув поглядом довкілля, холоднокровно вишукуючи найзручніші позиції, але потім вирішив не ховатися. Вони мали зброю, а він — ні; до того ж, з ним не було того, що вони шукали. А найголовнішим було те, що Рейлі був втомлений і голодний. Йому зовсім не хотілося нікуди бігти.

Спостерігаючи, як гелікоптер зробив над ним коло, він побачив круглі, схожі на яблуко мішені, червоно-білі знаки на його хвості, і трохи заспокоївся, зрозумівши, що це — вертоліт ВПС Туреччини. Гелікоптер сів на галявину, здіймаючи непроглядну куряву з піску та дрібних камінців. Прикривши очі рукою, Рейлі, вагаючись, став наближатися до апарата. Його дверцята, посунувшись вбік, відчинилися, і крізь хмару куряви він побачив, як по камінню і піску до нього бадьоро крокує невисокий чоловік. Тільки коли він наблизилася настільки, що до нього можна було доторкнутися рукою, Рейлі упізнав Де Анґеліса.

— Що ви тут робите? — Рейлі намагався швидко оцінити ситуацію, чіпким поглядом роздивляючись гелікоптер і силячись збагнути сенс появи цієї неочікуваної примари. Хвиля повітря від гвинта машини напнула легку куртку Де Анґеліса, і Рейлі встиг помітити під нею кобуру з пістолем системи «Глока». Тривожне відчуття пронизало його, наче блискавка, він кинув погляд на кабіну і побачив у ній чоловіка, що сидів, трохи схилившись вперед; між ногами він тримав снайперську гвинтівку. Чоловік витягнув цигарку і закурив її з недбалістю втомленого туристського гіда. Двоє інших людей, солдати у формі турецької армії, сиділи напроти нього.

Суперечливі думки промайнули у голові Рейлі, коли він почав прискіпливо придивлятися до монсеньйора. Указавши на вертоліт, він запитав:

— Що це таке? Що все це означає, чорт забирай?

Де Анґеліс мовчки дивився на нього з байдужим виглядом. Потім він зняв свої сонцезахисні окуляри, і Рейлі помітив, що вираз очей монсеньйора змінився. У них і сліду не лишилося від тієї доброти, яку священик випромінював у Нью-Йорку. Замацькані окуляри, які він тоді носив, якимось чином приховували ту лиховісну злобу в очах, а тепер вона читалася безпомилково.

— Заспокойтеся.

— Як це — заспокоїтися? — вибухнув Рейлі. — До біса спокій! Ви ледь нас усіх не повбивали! Хто ви такі?! Що ви собі дозволяєте, влаштовуючи полювання на людей!? Ви убили там кількох людей...

— Мені байдуже, — різко відказав Де Анґеліс, перериваючи його. — Треба зупинити Венса. Будь-що. Його люди були озброєні, тому їх довелося прибрати.

Розум Рейлі затьмарився від несподіваної і страшної здогадки.

— А яку ж долю уготували ви для нього? — наскочив він на Де Анґеліса. — Хочете спалити його живцем як Джордано Бруно? Ви що, проникли сюди через часову діру просто із Середньовіччя, чи як? Дні святої Інквізиції давно минули, отче! Звичайно ж, якщо ви дійсно той, за кого себе видаєте. — Він показав пальцем на снайперську гвинтівку в руках Планкета. — Так ось яка зараз у Ватикану табельна зброя!

Де Анґеліс кинув на нього важкий немиготливий погляд.

— Я отримую накази не тільки з Ватикану.

Рейлі ще раз уважно придивився до гелікоптера, до солдат, що сиділи в ньому, до цивільного зі снайперською гвинтівкою. Десь він уже бачив цей холодний бентежний погляд... Він швидко пригадав усі події, що мали місце після збройного нападу на музей, і раптом розрізнені шматки вималювалися у чітку картину.

— Ленглі! — вигукнув Рейлі, спантеличений вчасною здогадкою. — Ах ти ж цеерушник чортів! Так значить все це... — На якусь мить він розгублено замовк, але потім його голос знову залунав різко і впевнено. — Волдрон, Петрович... Рицарі на конях у Нью-Йорку. Так значить це був не Венс. Усе це — справа ваших рук, чи не так? — Раптом Рейлі рвучко подався вперед, схопив Де Анґеліса за барки і різко трусонув, штовхнувши його перед собою; потім наблизився впритул, і руки його потяглися до горлянки священика.

— Так значить ви...

Він не встиг закінчити речення. Монсеньйор відреагував зі швидкістю блискавки. Одним швидким, гнучким порухом, він вивільнився з рук Рейлі, і так різко заламав йому руку, що той аж опустився на коліна від нестерпного болю.

— Ніколи мені тут з тобою теревенити, — проскреготів Де Анґеліс і, не даючи Рейлі оговтатися, швиргонув його на землю. Прийшовши до тями, Рейлі виплюнув з рота пилюку і відчув у руці пульсуючий біль. Монсеньйор ступив декілька кроків довкола повергнутого агента ФБР.

— Де вони? Що тут трапилося?

Рейлі натужно підвівся на ноги. Краєчком ока він побачив, що чоловік у гелікоптері спостерігав за сценою з глузливою посмішкою. У душі його закипала лють. Якщо до цього він ще трохи сумнівався щодо міри особистої причетності монсеньйора до убивств у Нью-Йорку, то невеличка демонстрація фізичної вправності цього чоловіка розвіяла будь-які сумніви. Ще тоді він мав змогу на власні очі пересвідчитися: для святого отця вбити людину було, що раз плюнути.

Рейлі струсив із себе пилюку, а потім втупив сповнений гніву погляд на Де Анґеліса.

— Так хто ж ви такий? Священнослужитель з пістолем, чи озброєний бандит, що увірував у Бога?

Де Анґеліс залишався незворушно-байдужим.

— Я не думав, що ви жалюгідний цинік.

— А я не думав, що ви — жалюгідний вбивця, тож ми квити.

Де Анґеліс зітхнув, наче розмірковуючи, що відповісти. Нарешті він заговорив із напускним спокоєм:

— Я хочу, щоб ви заспокоїлися. Ми з вами по один бік барикад.

— Тоді що ж то було