Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

class=book>

Герцог уклоняється Ле Бре і йде з Роксаною до тераси.

Герцог

(спиняючись, коли вона проходить)

Я заздрю інколи запалому в біду Поету Сірано! Хто жив, як я, щасливо, І в жодних злочинах не кається, можливо, А має огріхи та похибки дрібні, Той сам себе не раз картає в тишині І повен згиблих мрій та страчених ілюзій, Не раз про путь свою замислиться у тузі, І спогади тяжкі волочаться за ним, Немов посохлий лист за шлейфом жалібним?

Роксана

(іронічно)

Ви мрійник!

Герцог

Що ж! Таку даруйте вже провину!

(Уже мав іти, – раптом.)

Добродію Ле Бре!

(До Роксани.)

Пробачте на хвилину!

(Підходить до Ле Бре, тихо.)

Хоч зачепить ніхто не сміє Сірано, Але злобу таять на нього вже давно, І вчора при дворі я чув зловісне слово: «Можливо, Сірано загине випадково».

Ле Бре

Як?

Герцог

Берегтись йому, з обачністю вестись, Не наражатися порадьте…

Ле Бре

(зводячи руки до неба)

Берегтись! Чи ж це уміє він – велике запитання!

Роксана

(до монахині, що підійшла)

Що там іще таке?

Монахиня

Рагно, шаповна пані, Прийшов до вас.

Роксана

Рагно! Просить чогось, мабуть, Бідаха причвалав! Яку пройшов він путь! В поетах не щастить – він робиться актором…

Ле Бре

Дячком…

Роксана

Цирюльником…

Ле Бре

Перукарем…

Роксана

Суфльором…

Ле Бре

Музикою…

Роксана

Яку ж тепер він обере Професію?

Рагно

(швидко входить)

Мадам…

(Побачивши Ле Бре.)