Анатолій Андрійович Дімаров - Божа кара

в футбол і войнушки, кататися на санках і купатися.

І ще я люблю відмінно вчитися (явно підказане мамою).

II

Колись люди вважали, що нашими прабатьками були перші люди Адам і Єва, які були ніби корінням велетенського дерева — поколінь усіх наступних людей. І ми, і наші батьки, і наші бабусі та дідусі, і їхні батьки — всі ми є маленькими гілочками великого дерева, яке називається Україною. Ось таким є дерево мого роду:

Z Мій дідусь Вінничук Анатолій 5.12.33 р. Моя бабуся Грабар Лідія 25.02.42 р. Мій дідусь Тарасюк Іван 1.05.33 р. Моя бабусяДячниська Ганиа 9.05.34 p. —7.04.78 р. МІЙ прадід Вінничук Іван загинув у 1944 р, Моя прабаба Вінничук Федора 1911 р. Мін прадід Грабар Гнат загинув у 1944 р. Моя прабабаГрабар Ганна 18.03.18 р, Мій прадідТарасюк Мсфодь загинув у 1944 р. Моя нрабаба Лісова Катерина 1908—1987Мій прадід Дячинськнй Іван 1894–1985 Моя прабабаЗмійова Соломія 1896—1983

І коли я намалював оце дерево, то пообіцяв татові й мамі роби ти усе, аби воно не усохло.

Вінннчук Сашко6.02.85 р. Мій тато Моя мама Вінничук Микола Тарасюк Віра 18.11.60 р. 27.05.61 р. 7У

Сашко Вінничук».

III

Олександр Вінничук, блискучий студент Інституту міжнародних відносин, гордість тата й мами, трагічно загинув два роки тому.

А дерево стоїть, не всихає. Лишилася ж сестра, ще й брати-сестри двоюрідні.

«Хитрые хахлы»

I

Розмова на вулиці.

— Ну вы ж, хахлы, и хитрые! Каждый второй — пенсионер. Вот у нас, в России, в три раза меньше пенсионеров. Работать надо, а не сидеть на шее народа, что трудится!

— А ви порахуйте, шановний, скільки ваших відставників по війні у нас в Україні осіло. Хуторами столипінськими довкруж кожного міста.

— Ну, дак они же вашу Украину освобождали…

— А скільки набилося з Сибіру та Колими! Пенсіонерів новоспечених. І всю цю ораву «хитрі хахли» годувати повинні…

II

Не схотів далі й слухати. Буркнув щось про Бандеру, одвернувся, потюпав.

«На человеческом»

I

А це розповів мені Микола Лукаш. Поліглот, перекладач геніальний.

II

Пішов якось у магазин — хліба купити. Черга — самі жіночки.

— Пробачте, мої дорогенькі, за якою красунею буду?

— А вы что, не можете спросить на языке человеческом?

— Можно и на человеческом. За которой блядью мне занять очередь?

III

— Тебе не розтерзали? — запитав, сміючись.

— А чого мали розтерзати? Я ж на «человеческом» запитав.

Щось виймає

I

Жінка. Зупинилася вночі посеред тротуару, несамовито кричить.

— Жіночко, що з вами?

— Ой, там мужчина в кущах!

— То й що?

— Та він щось виймає!

— Пробігайте, а я тут постою.

Побігла щодуху.

II

А згодом з кущів виходить чолов’яга. Явно під мухою. Обтрушує штани, лається:

— Чортова баба, отак налякала! Штани обісцяв з переляку.

Що зробив чорт

I

На привокзальній площі в райцентрі, вщерть захаращеній людом, двоє намагаються перейнять жеребця схарапудженого.

— Іване, що ти там моняєшся?! Жени у мій бік!

— Не можу!

— А чому?!

— Чорт людей понасирав на дорозі!

II

Вік прожив, а так містко не навчився висловлюватись.

Не шестірка

Іде літня жінка. А два хлоп’яки, років по дев’ять, валяються в снігові.

— Що ви робите, хлоп’ята? Застудитесь!

— Я, бабусю, не застуджуся.

— А то чого не застудишся?

— Бо я — п’яний.

— О Господи, хто ж тебе напоїв?

— А я сьогодні іменинник. Родичі зібралися, чаркуються, п’ють, а я що — шестірка?

Жінка пішла, головою похитуючи. Оглянулась: іменинник знов у снігові. Качається, ногами вибрикує.

Гусятниця

I

Придбав гусятницю.

Він рік за нею полював: умовляв генерала продати.

Генерал привіз рушницю з війни. Хвалився, що сам Герінг із нею на полювання ходив.

Не рушниця — гармата двоствольна. Танки такою підбивати, а не гусей. Двометрові стволи. Ложе пудове. Золоті гуси по тому ложі летять. А в кожну гільзу шклянка бездимного пороху влазить. Не кажучи вже про шріт.

Генерал з неї жодного разу не вистрілив: хотів ще пожити на світі.

А цьому тільки з нею і полювати. Наїв барило таке, що й трактором з місця не зрушиш. І задниця наче в слона. Для «противєсу». Ще й мав «Мерседеса» шикарного, хороми кількамільйонні. То йому що, з отими голодранцями рівнятись? Які полюють із «тулками», мотузяччям перев’язаними.

Врешті вмовив. Одвалив десять тисяч зелених.

Спорядивсь урочисто на відкриття полювання, поїхав.

II

Тільки місце зайняв — припекло, куди й царі пішки ходили. «По-большому».

Вчора ж чаркувались до пізнього. А де чарка, там і наїдків гора. Він і наминав — боявся сп’яніти. Щоб руки не трусилися, коли стане на «зорьку».

«Хай ти згориш!»

Метнувся в кущі разом з гусятницею: ану ж качки налетять! І тільки усівся, вони й налетіли. Хмарою.

Він навскид і смалонув.

Бабахнуло — земля загойдалася. Трьох крижнів з неба змело. Йому ж плече одбило і до землі припечатало.

Та якби ж тільки до землі! А то по вчорашній вечері розмазало. Встиг отакенну купу накласти.

III

Вертався додому без трусів і штанів. Під регіт мисливців.

IV

Продає тепер гусятницю. Дешево. Майже за безцінь. Придбати не хочете?

Не копай ями!

I

Зарплату отримав. Тисячу гривень. П’ятірками. Пачка — в руку не влазить.

— А можна крупнішими?

— За крупнішими під церкву паняй! — позаду із черги.

— Бери-бери, менше проп’єш!

Узяв. Ледве в кишеню улізла. По дорозі додому дощ намочив. Не дощ — злива суцільна. А він же без парасольки. Та ще й піджачок наче решето. До нитки промок. І гроші розквасило. Хоч як долонею прикривав.

Порозклеював, заслав увесь стіл, щоб просохли.

А тут сусіда принесло:

— О, а це що в тебе?

— Гроші, не бачиш! Надрукував та й розклав, щоб просохли.

— Фальшиві?

— А то ж які.

— Дай одну.

— Та бери хоч і десять!

Узяв та одразу ж і побіг до міліції:

— Ви тут куняєте, а у вас під носом гроші фальшиві друкують. Осьо подивіться!

Вся міліція стала на вуха! Бригадою налетіла.

— Фальшиві?

— Та вже ж що не справжні!

— Сам друкував?

— Звісно, що сам.

— А де верстат?

— У сусіда. Сусід узяв, теж без копійки сидить.

До сусіда рвонули. Всю квартиру догори дном перевернули. Ні грошей, ні верстата. Зате апарат самогонний знайшли.