Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Я й забув, що в замку є сад, - Камаель сів поруч.

- Його почали відновлювати 1945 року, на знак перемоги у Другій світовій війні. Закінчили 1946 року. Люблю це місце. Тут тихо, гарно та віє спокоєм.

- Ти маєш рацію. Чому пішла?

- Це ж очевидно - хотіла побути одна. Але ти позбавив мене такого привілею, - мисливиця усміхнулася.

- Я ж обіцяв більше тебе не покидати і завжди бути з тобою. Виконую обіцянку.

- Знаєш, - Данте поклала голову Кему на плече, - твоя ідея залишити Орден не така й погана. Можливо, не назавжди. Спочатку можемо взяти відпустку. В мене її ніколи не було. Так, щоб усілякі тварюки не турбували, і я забула про роботу на якийсь час.

- А Тоскана?

- Тоскана це інше. Ти мене тоді просто забрав у кардиналів. Іноді мені здається, що я хочу покінчити з Орденом раз і назавжди. Хочу піти. Але я розумію, що цього не буде. Навіть якщо я піду з Ордену, я не перестану полювати. Як я зможу спокійно жити, коли знатиму про те, що десь черговий монстр убиває невинного? І тоді я розумію, що я та Орден – пов'язані навіки. Єдиний вихід - зняття прокляття і смерть, - Данте стало сумно від своїх слів.

- Денні, - він подивився їй у вічі, - якщо ти хочеш покинути Орден, ти його покинеш. Якщо побажаєш, щоб я пішов за тобою – я піду.

- Я цього хотіла б, - Данте усміхнулася. - Гаразд, спочатку треба перемогти герцогів. А ще, - вона поцілувала Кема, - перенеси нас до моєї кімнати. Сад це чудово, але я хочу провести цю ніч із тобою. Адже завтра в мене досить важкий день.

***

- Данте, ти впевнена в тому, що збираєшся зробити? - запитав Артур.

- Звісно ні. Але так нам буде легше перемогти, – Данте сиділа у кріслі своєї кімнати.

- Якщо що, я намагався її відмовити. Це, як ви самі знаєте, марно, - Кем стояв біля вікна. Він зовсім не був радий затії Данте. – Але ж вона так вирішила. Вона знає, на що підписується.

- А ось ми ні, - біля Данте присів Ноель та Амаліель. – Якщо це не спрацює, ми залишимося такими назавжди?

- Теоретично – ні, – відповів Джеймс. - Сила повинна вам повернутися в будь-якому випадку: або після заклинання, або після смерті Данте.

- До речі, про це. Мене треба зробити невразливою. Не хочу померти і все пропустити, – скривилася мисливиця.

- А ти постарайся не вмирати, - Джеймс закінчував останні приготування. Він узяв порожню чашу і зробив кілька надрізів у Данте, Ноеля та Амаліель. Їхня кров змішалася в чаші. Потім маг додав туди кілька рідкісних інгредієнтів і все змішав. Рідина в чаші почала світитися. - Пий, - протягнув він зілля Данте. Та випила, не зволікавши ні секунди.

- Щось нічого не відбувається, - розсердилась Данте. – Може, ти щось не так… – але закінчити дівчина не встигла. Вона закричала від болю та впала на підлогу.

- Вийдіть всі, - скомандував Кем до Артура, Хлої та Кріса. - Джеймс, забери Ноа та Емму. Зараз же! - янгол присів біля Данте і обійняв її. Інші послухалися Камаеля і покинули кімнату. - Денні, люба, зараз все пройде.

- Чому ж так боляче? Якби я знала, то відмовилася б.

- Я намагався відмовити тебе. Твоє тіло перебудовується під нові сили. Зараз все пройде. Дихай і думай про хороше.

- Кохаю тебе, - Данте подивилась у блакитні очі Кема.

- І я тебе, люба, - він поцілував дівчину. На мить Данте здалося, що біль відступив. Але через секунду її накрила нова хвиля - сильніша за попередню. Ось тільки вона була миттєвою – наче мільйон великих голок пронизали її. Потім усе тіло Данте засвітилося золотисто-небесним світлом і осяяло всю кімнату. Якби біля дівчини знаходився хтось, окрім Кема, то цей хтось точно осліп. Потім світло зникло так само раптово, як і з'явилося. Воно наче відблискувало в очах Данте: вони тепер були золотаво-небесні. – Ти як? - Кем прибрав кілька пасм волосся з обличчя Данте. – Що відчуваєш?

- Ого! - дівчина підвела голову. Вона дивилася на Камаеля, немов уперше бачить його. - Твоє обличчя, - вона торкнулася його обома руками. – Такої прекрасної істоти я ще не бачила.

- Це мій справжній вигляд. Ти тепер можеш його бачити. Отже, все вийшло, - він допоміг дівчині підвестися з підлоги. – Тепер ти одна з нас.

- Вов, - Данте оглянула свою кімнату. - Ти теж все це бачиш? - запитала вона у Кема.

- Що саме?

- Усі ці сяйва. Ти ніколи не казав, що бачиш інакше.

- Ти не питала. Те, що ти зараз бачиш, – це потоки енергій. Кожна має власний колір. Я бачу їх тільки тоді, коли мені це потрібно.

- Це так гарно, - Данте доторкнулася пальчиком до сріблястого завитка. Той огорнув дівчину і полетів. - Навчиш мене? - вона обернулася до Кема. Перед нею стояв уже не той знайомий їй високий блакитноокий брюнет. Вона побачила величезну істоту, силует якої міг дістати до стелі кімнати, а це понад два метри. Він увесь світився золотавим світлом і мав дві пари опалених крил. Він випромінював спокій та умиротворення. - Ти прекрасний, - Данте заворожено дивилася на Камаеля.

- Тобі потрібно в найкоротші терміни опанувати янгольську силу. Зараз зосередься і спробуй перестати бачити мій справжній образ. Інакше ти перебуватимеш у дуже спокійному стані дуже довго. Ангели, коли бачать їх справжній вигляд, заспокійливо впливають на людей. Заплющ очі, зроби кілька глибоких вдихів і подумай про те, щоб контролювати свою силу.

Данте зробила те, що просив Кем. Це вдалося їй не відразу, але після кількох спроб вона перестала бачити сяйва і справжній образ ангела. Вона знову побачила високого, блакитноокого брюнета.

- Відчуваю, що я наче переродилася. Не розумію. Я була одержима Анахіт, але не бачила того, що бачу зараз. А вона була наполовину янголом.

- Ти сказала правильно: ти була одержима. Зараз все інакше. Ти володієш силами, а не вони тобою. Пішли. У нас лише два дні на твоє навчання та перемогу над герцогами.

***

- Усі знають, що робити? - запитала Данте друзів. Вони збиралися на бій проти герцогів. - Давайте повторимо ще раз. Джеймсе, пастка готова?