Катаріна Рейніс - Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс

- Що ж, тоді швидше одягайся... - погодився монарх, про щось задумавшись і вже збираючись полишити кімнату, коли до нього дійшов сенс сказаного раніше. – Як наречена? Коли?..

Джодаж, бог водної стихії

За два місяці до випускного, десь посеред океану

- І що ти тут робиш? - болісно скривився Сварог, розглядаючи величезні водні простори довкола себе без жодного клаптика суходолу поблизу.

- Намагаюся зробити неможливе! - не відволікаючись від чаклунства, видихнув Джодаж. Вода під ним вирувала і пінилася, коли на поверхню спливали одна за одною ідеальні рожеві перлини, виблискуючи на сонці.

- Це я вже зрозумів по твоєму напруженому обличчю, - реготнув бог вогню, у польоті перехоплюючи дорогоцінну горошину і розглядаючи її зблизька. - Але навіщо це тобі? Невже так сильно завинив перед Обраною?

Чоловік багатозначно пирхнув. Магія лилася з його рук тонким потоком, огортаючи кожну намистину і розмотуючи її, наче клубок ниток. Тендітна рожева павутина закручувалася, перепліталася і створювала неймовірної краси браслет з ніжним візерунком і перламутровим відливом. Ніколи раніше Світ не бачив такої краси!

- Вона хоче залишитися у ВІА! – нарешті відповів бог води, коли робота з прикрасою добігла кінця.

- І? – нерозуміюче скинув брову Сварог, відволікшись від розглядання горизонту.

- І лишиться, якщо я нічого не зроблю! - прогарчав Джодаж, спалахнувши магією. Водна гладь загрозливо захвилювалася.

- Ти ж пам'ятаєш, що не маєш права втручатися? – ніби ненароком поцікавився вогняний чоловік. - Якщо Діділія дізнається, вона з тебе три шкури зніме! Мовчу вже про відкат... Тим паче, від Всесвіту все одно нічого не приховати!..

- Начхати! - ринув бог води, створюючи пару для браслета. Можливо, не таку витончену і досконалу, але дуже схожу. Так би мовити, чоловічий варіант! - Я терпів п'ять років, поки вона там навчалася! Терпів її дружні посиденьки з однокурсниками!.. Ніколи не забуду їхніх липких поглядів на моїй дівчинці… Та дозволити Майї щодня перебувати в одній кімнаті з голодними до всього підлітками? Це вже ні в які ворота... Ні за що!

- О-о-о, друже! – веселився Сварог. - Та ти, виявляється, ревнивець! Ніколи раніше цього не помічав.

- Тому що я нікого раніше так не ревнував, - вже спокійніше видихнув Джо. Його весільний браслет був майже готовим. - Ця нестерпна, самовпевнена і абсолютно некерована дівчина зведе мене з розуму!.. Проте, і без неї мені більше не жити…

Майя

Хіба можна бути іще щасливішою?

Я - улюблена дочка та сестра, у мене найкращий хлопець у світі (а як інакше? Він же бог!), живу у величезному палаці і ні в чому собі не відмовляю. А ще я випускниця Великої Імператорської Академії магії! Уявляєте? Незабаром, після всього, що мені довелося пережити, виявилося, що частина магії Джо так і не повернулася до нього, злившись з моєю божественною крихтою. А це означає, що я зможу чаклувати!.. Як усі, і навіть краще! Адже здібності інтуїта нікуди не поділися.

Коли про мою магію довідалися в БІА, сам ректор звернувся до батька з проханням відпустити мене на навчання. І річ навіть не в моїй божественній силі, а в науковій роботі, яку готував ректор Академії. Виявляється, його вже давно цікавила магія інтуїтів, але нас занадто мало, аби повноцінно вивчати. А ті, кого випадково виявляють, зазвичай недосвідчені та майже безсилі. Так що, я унікальна, в якійсь міри!..

Про що це я? Ах, так! Про щастя!.. Загалом усі мої мрії нарешті справдилися. Усі, крім однієї!

Джо, мій коханий бог! Як і обіцяв, він завжди з’являвся за першим же покликом, проте чим чоловік займався до цього, випитати не вдавалося. І мене страшенно це дратувало! А як інакше? Виявляється, я надто ревнива! Липкі погляди придворних ліерд чи городянок, коли ми зрідка, але все ж таки вибиралися на люди, неможливо було стерпіти. І те, що, незважаючи на всі його запевнення, Джодаж все ще не належав мені повністю, лише підкидало жару у вогонь.

Єдине, що відволікало, це навчання. Тому, коли ректор Академії запропонував мені залишитися і зайнятися не стільки викладанням, скільки пошуком та вихованням інтуїтів, я не роздумуючи погодилася. Нехай краще так, аніж живцем згорати від їдких неконтрольованих почуттів…

До випускного готувалася, як ніколи! Нічого дивного, адже Джо пообіцяв нарешті познайомитися з моїми друзями. За п’ять років я стомилася доказувати усім, що зайнята і не можу ні з ким зустрічатися. А претенденти на мої руку та серце завжди знаходилися. Ще б пак, донька короля!.. Ніхто мені не вірив! Та й сама я вже майже не вірила, що у нас буде хоч якесь спільне майбутнє…

День видався сонячним, і це тішило, як ніколи. Бо скільки б викладачі не намагалися навчити мене контролювати власні емоції і не поливати Академію зливами при кожній вдалій нагоді, виходило відверто погано. Батько прозвав це Талласійським стихійним лихом і час від часу жартував, що відправлятиме мене в най посушливіші місця країни, підіймати економіку!

Мері натхненно нахвалювала мою зачіску, систематично вколюючи гострі шпильки в завите волосся. Ляля, ще одна моя покоївка, діставала з шафи пошиту заздалегідь сукню. А я мовчки медитувала, фантазуючи на тему: які пики будуть у подружок, коли вони побачать мого власного бога! Коли у кімнаті відкрився водний портал. Дивно! Джо рідко з’являється вранці!..