Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

Маріса не зрозуміла, що там відбувалося, але була задоволена тим, що хтось втер носа задоволеному Ріену. Бачу, що Дейрусу цього іспиту буде мало, Ріену ще від нього влетить, але це вже не наша історія.

***

Увечері того ж дня залізла на свого чоловіка голяка, позбавила і його від нечисленного одягу, вже сама насаджуюсь на його тверду плоть, обхоплюю губами його вуха, знаючи, що йому особливо це подобається, повільно рухаю стегнами.

- Містере Нотрил, - шепочу грайливо на вухо, - чому ми не робили цього раніше?

- Тому що зі студентками не можна заводити стосунки, - відповідає мені з тим самим гумором.

- А я так хотіла зробити це все ще у гуртожитку…

- Ми можемо переміститися на той диван і продовжити там, - каже звабливо.

- Ні, я вже не хочу, мені тут подобається. Ти ж туди перебрався лише заради мене?

- Так, моя розумна дівчинко, - цілує і вже переймає управління на себе, підхоплює мої сідниці, водить ними вперед і назад, показує, що треба рухати тільки стегнами. Я старанна учениця, виконую все з повним послухом, і він від цього кайфує.

- І помічниця тобі насправді не потрібна? - Поговорити все-таки хочеться, нехай навіть верхи на своєму збудженому чоловікові.

- Ти незамінна помічниця, моя радість, - відповідає, але дає зрозуміти, що йому хочеться перейти до справи.

- Та в цьому не було потреби?

- У мене ідеальна пам'ять, солодка, я ні про що не забуваю. Ти хіба ще не зрозуміла, що це я тоді тримав твою руку піднятою?

- Який хитрун, - говорю з задоволеним смішком. - А як же всі дзвінки? Я даремно нагадувала тобі про зустрічі?

- Чому даремно? Вечорами мені хотілося з тобою розмовляти, - гладить моє обличчя із захопленою усмішкою. - А іноді, коли ти щебетала мені в слухавку, знаєш, що я робив?

- Що?

Він трохи зрушив мене з себе, звільнив жорсткий член, провів по ньому рукою зверху вниз. Так сексуально й хвилююче.

- Ось це.

- Який жах, містере Нотрил! Я навіть не підозрювала! Та ви збоченець гірше, ніж я припускала!

- Давай повернемося до цікавої справи, - підсаджує мене на член, рухає моїми сідницями. Я із задоволенням піддаюся, роблю так, як йому подобається, кайфую від власних відчуттів та від його відгуку. Він тремтить від моїх дотиків, закочує очі, відкидає голову, відкриваючи для мене шию, дрібні волоски на його тілі піднімаються, коли я легенько проводжу язиком.

- Я вже відпрацювала свої сто балів? – продовжую жартувати.

- Ще трохи старань і відпрацюєш, - сміється, розганяючи тремтіння по моєму тілу. – Але не забувай, що у нас попереду ще один іспит. А потім другий семестр, третій, четвертий.

- Я буду старанною ученицею, містере Нотрил, - шепочу лагідним голоском.

- Так, моя солодка дівчинко, вірю тобі. Підставиш мені личко? – Елім лукаво посміхнувся.

- Ти хочеш обкінчати мої веснянки?

- Ох, Лаурі, - він схвилювався, - де ти цього нахваталася? - Зробив паузу і продовжив: - Стоп, не відповідай. Я й справді хочу.

***

Цієї неділі збір у Данторнвілі вийшов значним. Зібралися всі родичі та друзі. Я одягла гарне червоне плаття, оцінила свій зовнішній вигляд у дзеркалі, широко посміхнулася.

- Ти дуже гарна, - шепнув на вухо чоловік, підходячи зі спини і обіймаючи.

За п'ять хвилин ми опинилися серед гостей.

- Це, мабуть, батьки Еніри? – киваю на пару з ідеальним поєднанням зовнішніх рис. Обидва зі світлим волоссям і блакитними очима. - Тільки на батьків Дейруса вони не схожі...

- Це мама Еніри - Лоріна, - мій чоловік відразу вирішив нас познайомити, - це її чоловік Девор та їхній син Терік. - Далі мій чоловік продовжив подумки: - Батько Еніри наклав на себе руки кілька років тому, він же батько Дейруса.

Подумки ахнула, але вголос вимовила ввічливу фразу.

- Рада знайомству.

Найдивовижнішим було знайомство з п'ятирічним хлопчиком, який прийшов у компанії величезного чоловіка. Елім представив нас, і незабаром я випустила з уваги цю дивну парочку. Виявилося що це був син містера Хота з дядьком. Але коли ми присіли з чоловіком у плетене крісло, як завжди, одне на двох, я почула сильний чоловічий голос десь поблизу.

- Доріане, подаруй ці квіти найкрасивішій жінці, яку знайдеш, - бачу того, хто говорить, він сидить поруч із хлопчиком навпочіпки, дивиться йому в обличчя, ні на кого не вказує. Хлопчик прийняв квіти, озирнувся, і його погляд зупинився на мені.

- Прошу мене вибачити, - хлопчисько підійшов до мене, став на одне коліно, здивувавши не тільки мене, а й усіх присутніх. Говорить тоном дорослої людини, хоча голосок дитячий. - Це вам, - простягає мені букет, я нерішуче приймаю, все ще думаючи, що хлопчик помилився.

- Діене, що це ти вигадав? – мій чоловік трохи напружився, звертається до дядька хлопчика.

- Нічого, - той усміхається, - перевіряю його смаки.