Рафаелло Джованьолі - Спартак

— Прощавай, Марку Крассе.

Біля порогу він зупинився і звернувся до римського полководця:

— Чи побачу я тебе в першому бою?

— Побачиш.

— Чи поборешся ти зі мною?

— Я поборюся з тобою.

— Прощавай же, Крассе.

— Прощавай.

Спартак підхопився на коня й галопом поскакав у табір.

По приїзді він негайно ж наказав знятися з табору, перейти вбрід річку Брадан і тримати курс у напрямку Петилії. Пізно вночі він там отаборився. На світанку розвідники привели до нього полоненого римського декуріона, який на чолі загону кавалерії мчав до Красса. Його надіслав із Брундизія Лукулл, військо якого вже прибуло в порт на кораблях, призначених для його перевезення, юнець їхав до претора Сицилії сповістити його про виступ Лукулла в Брундизії для зустрічі з гладіаторами.

Спартак втратив будь-яку надію на порятунок. Відтепер вихід був лише один: бій із Крассом і перемога над ним. Уся справа гладіаторів залежала від результату цього бою. Він вийшов з Петилії, повернувся до берегів Брадана і, прибувши туди ввечері, розбив намети на відстані однієї милі від лівого берега й за вісім миль від того місця, де стояв табором напередодні й куди вже кілька годин як стятися війська Красса.

Уночі Красс перекинув своє військо на лівий берег річки й наказав розбити табір усього лише за дві милі від табору гладіаторів.

На сході сонця чотири римські когорти вже заходилися було поглиблювати рів навколо свого табору, аж раптом три когорти гладіаторів, які ходили в ліс по дрова, побачили римлян. Гладіатори кинули в'язки хмизу й дров, які несли на спині, і хоробро кинулися на римлян. Несподіваний напад і крики соратників змусили всіх римських солдатів, намети яких були поблизу, вибігти за вал і кинутися на ворогів. Гладіатори ж, що перебували у своєму таборі, зачувши дзенькіт і брязкіт зброї, піднялися на вал і, побачивши, що їхні товариші ведуть бій із римлянами, вибігли з табору, кинулися на них, і почався запеклий бій.

Спартак у цю хвилину згортав папірус із відповіддю для Валерії. Він запечатав сувій, приклавши до воску подарований нею медальйон, який завжди висів у нього на шиї, передав сувій одному із трьох її гінців, які стояли тепер у наметі фракійця в очікуванні на його розпорядження, і сказав:

— Доручаю усім вам цей лист до вашої любої пані…

— Ми так само любимо й тебе, — перервав Спартака гладіатор, прийнявши від нього лист.

— Дякую вам, дорогі мої брати, — відповів фракієць і, продовжуючи розмову, сказав: — Поїдьте далекими крутими стежками, будьте пильні вночі і вдень та передайте їй цей лист. Якщо з одним із вас трапиться якесь лихо, нехай лист візьме інший, зробіть усе можливе, аби тільки він потрапив до її рук. Тепер рушайте і нехай супроводжують вас боги!

Провівши гладіаторів аж до виходу, фракієць сказав їм на прощання:

— Запам'ятайте — вийти з табору вам треба через декуманські ворота!

Саме в цей момент до нього долинув брязкіт зброї, шум сутички, і він поспішив довідатися, що трапилося.

Те ж саме зробив і Красс, який прийняв рішення востаннє поміряться силами з ворогом. Обидва полководці приводили свої війська в бойову готовність. Спартак, обходячи легіони, звернувся до солдатів з промовою:

— Браття! Цей бій вирішить долю всієї війни. У тилу в нас Лукулл: він висадився в Брундизії і тепер йде проти нас. Помпей загрожує нам з правого флангу: він уже рушив у Самній. Перед нами стоїть Красс. Сьогодні потрібно або перемогти, або померти. Ми знищимо військо Красса й слідом за цим розіб'ємо Помпея, або ж над нами візьмуть гору і всі ми загинемо, як личить хоробрим воїнам, які стільки разів перемагали римлян. Наша справа свята, і вона не загине з нашою смертю. На шляху до перемоги нам доведеться пролити чимало крові, та тільки завдяки самовідданості й жертвам тріумфують великі ідеї. Краще мужня й почесна смерть, аніж ганебне життя. Якщо ми поляжемо на полі бою, то залишимо нащадкам прапор волі й незалежності, залишимо їм у спадщину помсту й перемогу. Браття, перемогти або померти!

Так він говорив. Йому підвели вороного прекрасного нумідійського коня. На цьому красені Спартак їздив більше року і дуже любив його. І от, вийнявши з піхов меча, він устромив його коневі в груди, вигукнувши:

— Сьогодні я не маю потреби в коні. Якщо ми переможемо, я оберу собі будь-якого скакуна серед ворожих коней, а якщо я буду переможений, то він мені більше не знадобиться.

Слова й учинок Спартака показали гладіаторам, що цей бій буде останнім і вирішальним. Голосними криками вони привітали свого ватажка, просячи його подати сигнал до атаки.

За командою Спартака засурмили труби й букцини, подаючи сигнал до виступу.

Легіони Красса здригнулися під страшним напором гладіаторів і змушені були відступити під непереборним шквалом ударів.

Спартак бився в першій лінії, у центрі бою, і показував дива відваги й мужності. Кожний удар його меча вражав ворогів. Щойно Спартак побачив, як ворожі легіони здригнулися й почали відступати, він наказав, аби фанфари третього легіону, у рядах якого він був, просурмили умовний знак Мамілію негайно напасти на лівий чи правий фланг ворожого війська.

Зачувши цей сигнал, Мамілій, котрий перебував у тилу піхоти з вісьмома тисячами вершників, пустив їх галопом, обігнув ліве крило гладіаторів і, вирвавшись уперед більш ніж на дві стадії, помчав щодуху, аби вдарити по римському флангу.

Красс уважно стежив за ходом бою, підбадьорював легіони, що похитнулися. Квінтію він дав наказ іти назустріч ворожим вершникам. У свою чергу, десять із п'ятнадцяти тисяч римських кавалеристів так швидко розвернулися, що Мамілій, який збирався кинутися на правий фланг Красса, зненацька сам наткнувся на ворожу кавалерію і змушений був вступити з нею у кровопролитний бій.

Тоді Муммій підвів чотири легіони до правого флангу гладіаторів і кинувся в атаку. Гранік у відповідь негайно ж вивів два останні резервні легіони і напав