Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— А що то за туман?

— КДБ виробляв тут на хімічному заводі якусь речовину для секс-шпигунства, і тепер, коли виробництво закрили, вирішив її вивезти.

— І? — не вгавав я.

Вона кволо озирнулася:

— І все вибухнуло. Ніхто не знає чому. А місто перетворилось на сексодром — такий собі безкоштовний полігон.

— Вибухнуло? І ніхто не знає, чому? — перепитав я. А подумки додав: «І навряд чи коли дізнається».

— О господи, — моя «Дівчина-ніякого-сексу» нарешті відімкнула двері. — Так ось у чому справа. Заходь. Але нічого такого. Обіцяєш? — запитала сто перший раз.

Я, мабуть, уже мав би запитати у відповідь, чи я не схожий, бува, за зовнішніми ознаками на сексуального маніяка. І не здивувався б, почувши ствердну відповідь. Але вона випередила мене і, ніби виправдовуючись, додала:

— Після цих збоченців не можу думати про секс. Але ти заробив чашку кави. Тому, якщо обіцяєш, заходь.

Я пообіцяв. Пообіцяв би їй усього, що забажала б. Наприклад, що буду стояти на одній нозі з випростаними в боки руками, роззявивши рота і заплющивши очі. Так вона, нічого не боячись, зможе почастувати мене кавою. Обіцяв, але був — сама підступність. Запевнив, що не зроблю нічого, чого вона сама не захоче. Випивши чашку кави з хлопцем «хоч куди», можна зважитися на все, що завгодно. Наприклад, налити йому ще одну, або дозволити опустити ногу чи навіть розплющити очі.

Вона пішла до ванної кімнати, а я увімкнув канал місцевої телестудії, та телевізор, замість звичайної для цього часу поп-музики, відповів лише шумами перешкод.

Повернулася в рожевому халаті. Рожеве чудово пасувало їй, втім, як і синє, чорне, біле і перший-ліпший колір. Поставила дві чашки духмяної кави.

Ми випили по одній, і тут я помітив те, що мало здивувати мене, та не здивувало. Помітив, що її очі — очі «Дівчини-ніякого-сексу» все частіше зупиняються на мені. Причому в них світиться неприхована цікавість. Ну, про що я казав? Вона не знала, куди примостити руки і весь час торкала верхнього гудзика на халаті. «Можеш розстебнути», — порадив подумки. Вона хвилину вагалася і, нарешті, зробила, як я наказав. Під халатом не було нічого. Чи не котрийсь із тих збоченців зняв із неї білизну? Такі теж бувають. Там не було нічого, крім двох грудей чудової форми. Від самого початку підозрював, що вони якраз такі. В конкурсі на кращу їх форму вона, безперечно, стала б «міс». «Не зупиняйся», — продовжував навіювання. Уперше дізнався, що я — телепат. Дивлячись мені у вічі, оголила плечі. Плечі мені теж сподобалися. Констатував: «Чудові плечі. А що там у тебе є ще?»

Це не здивувало мене, скоріш це здивувало б її, якби не була так захоплена роздяганням. Я не здивувався. Спостерігав картину з незворушністю індіанця племені делаварів на прізвисько: «Незворушне Біле Перо, Яке Ніколи Нічому Не Дивується». Її поведінка здивувала б мене, якби не несамовитий запах «Марини», що заповнив уже всю квартиру. Вона дивилася на мене, як миша на сир, втім, як і я на неї. Ми наче чекали чогось, і я знав чого. Вона перша кинулась на мене, а мені вдалося стриматись лише титанічним напруженням волі. По-перше, далася взнаки індіанська закваска. А по-друге, мусив залишатися на місці, бо лівою ногою вже хвилин п’ять тиснув голівку розбризкувана флакона з «Мариною», якого заздалегідь поставив під стіл.

Карколомним стрибком ми дістались до ліжка. Втім, для індіанця й індіанки на прізвисько «Найсексуальніша Дівчина, Помилково Названа Дівчиною-ніякого-сексу», в тому не було чогось незвичайного. Я дотримав слова — не робити нічого з того, чого вона сама не захоче.

Я прокинувся серед ночі від різкого болю. До якогось моменту робив усе правильно. Єдина помилка була в тому, що не спитав, чи не чемпіонка вона з гімнастики, чи, принаймні, з гімнастики в ліжку. Це я зрозумів, коли спробував звестися. Відчуття було таким, наче вивихнув усе підряд. Повернув голову і ледь не впав із ліжка. Моєї «Найсексуальнішої дівчини» не було. Я миттю забув про біль і схопився на ноги. З-під столу зрадницьки визирав флакон із «Мариною». Штори на вікнах ледь помітно колихалися від протягу. Він і видув увесь дурман. Я — бовдур, вона усе зрозуміла! Зазирнув у ванну кімнату, кухню. Швидко одягнувся і збіг сходами. Біля входу в підвал нікого не було. Але знизу долинала метушня. Зазирнув через непричинені двері. В обличчя дихнуло знайомим запахом — запахом «Марини». Я вилаявся, піднявся в квартиру і намочив светра. Зазирнув у спальню, сподіваючись на чудо. Чуда не трапилося. Спальня була порожньою. Я ще зазирнув у кожен куток. Ні, її ніде не було. Треба щось робити. Час вже засвоїти, що всі чудеса залишились в епосі лицарів «Круглого столу», а в часи сексуальних оргій на вулицях їх не буває. Я взяв пістолет і пішов униз.

На сходах протяг давно розігнав туман, але в підвалі він був таким густим, що світло крихітної лампи ледь пробивало жовте марево.

У найдальшому кутку та сама п’ятірка, яку я зустрів раніше, на сходовій клітці, продовжувала любовні ігри. Тепер я помітив, що дівиці схожі, як дві однакові ляльки. Мабуть, були близнятами. Вони сиділи на дерев’яному подіумі, що раніше виконував роль верстака для роботи по дереву. Одна поклала ноги на плечі партнерові, інша, в схожій позиції, упиралася п’ятами в дерев’яну дошку. Третій хлопець, із котрим я вже раніше розмовляв, стояв поряд і дивився на годинника.

— Я думаю, що переможе довгий, — діловито сказав він мені. — Якщо хочеш, давай поб’ємося об заклад, що Сидоров раніше втомиться. Той, хто програє, повинен буде поцілувати переможця в зад.

Цікава пропозиція. Я її не прийняв,