Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

управителі, баї — так само дізнались про незвичайні новини. Тому-то в п’ятницю до мечеті прийшло багато богомольців на полуденну молитву, що називалася «п’ятничною».

Налякані холерою люди чекали допомоги і ладні були повірити будь-якій чутці, що обіцяла уникнення від загибелі. В ці страшні дні людина блукала навпомацки, наче в пітьмі, кидалася з одного краю в другий, видивляючись, чи не зазоріє де промінчик надії. Погляд казаха-городянина був звернутий до мечеті. Все частіше й частіше він оглядався в бік імама, якого ще й звали ішаном, тобто святим угодником. Від карі і хальфе він чекав втішних пророкувань.

Збираючись на п’ятничну молитву, ішан довідався, що в мечеті повно богомольців. Отже, є смисл після намазу виголосити хутпу — повчальну проповідь про лихо, що їх спіткало. Вирішив він це зробити ще й тому, що минулої ночі Самурат і Сокир-карі, проводжаючи його додому після молитви, розповіли йому про сварку в мечеті. Підтримуючи старого ішана під руки, вони, захлинаючись від ненависті і презирства до віровідступника і перебиваючи один одного, говорили про його лиходійство.

— Сармолла лютує від заздрості, бо народ не кличе його на жаназу!

— Йому прикро, що люди заробляють на фідії, а він не має ніякого зиску…

— Сармолла баламутить народ, хазрет!

— Темні невігласи парафіяни повірять зараз якому завгодно наклепові.

Спочатку вони говорили напівголосно, побоюючись, що їх хтось підслухає на вулиці. Але, довівши глухуватого імама додому, Самурат не витримав і, забувши про всяку обережність, закричав у самісіньке вухо старому:

— Отруйні слова Сармолли небезпечніші і заразніші за холеру! Коли вони стануть відомі в кожному домі парафії, люди почнуть утримуватися від жанази і хатиму. Вони ще, чого доброго, відмовляться приймати ваше священне благословення, хазрет! Субнахалла![83] Серце завмирає, коли я подумаю про такий жах! Завтра парафіяни відмовляться від ваших молитов, хазрет, а там і зовсім перестануть піклуватися про своїх духовних наставників!

Ішан слухав мовчки, але при останніх словах Самурата в нього затряслася борода. Похиливши голову, він забурмотів молитву з Лаухнаме[84], що, як відомо, здатна відвернути будь-яке лихо.

А Сармолла був задоволений. Адже старики богомольці, хоч і боязко, стиха, а проте хвалили його промову:

— Хай благословить вас бог!

— Говоріть, мулла, говоріть!

— Ваша правда, Сармолла! Спасибі вам!

Сармолла зрозумів, що його звернення знайшло відгук у душі народу. Честолюбний мулла розцінив визнання парафіян як ознаку особливої до нього поваги. Він почував, що зможе нарешті знести давні рахунки з Самуратом і Сокиром-карі, які не допускали його до справ мечеті і медресе. Ібрагім-мірза, сам того не підозрюючи, дав йому в руки надійну зброю, якою Сармолла міг вразити своїх ворогів у найдошкульніше місце.

Скільки зла причинили вони йому! Старий імам, що потребував поводиря, нічого не робив без їхньої поради. І ось вони умовились між собою ніколи не запрошувати Сармоллу на жаназу, фідію і хатим. Незабаром мине півтора року, як хазрет, Самурат-муедзин, карі і всі хальфе не дають Сармоллі й копійки з річних зборів і приношень віруючих. А скільки грошей мають мечеть і медресе від багатих парафіян! Це було кричущою несправедливістю, тим паче, що кожен мулла з усіх семи мечетей міста і зарічної слободи не знав так священні книги, як Сармолла. Адже він навчався в «Бахара і Шаріф», у медресе «Мір-і-Араб», а потім в Казані у наставника, який здобув освіту (подумати тільки) в самому Каїрі! А вивчивши наймудрішу книгу «Шарх-Габдолла», він досягнув найвищих знань. Сармолла вважав, що гідний обрання на посаду імама або принаймні, доки живий старий хазрет,— на посаду хальфе і наставника при мечеті і медресе. Але сліпий карі, Шаріфжан-хальфе і Самурат-муедзин призначили на це місце хальфе Самата, такого ж мерзенного пройдисвіта, як вони самі…

В дні холери хальфе головної мечеті й разу не дав йому відправити жаназу в заможному домі, де можна було дечим поживитися. Не запрошують його і на хатим до багатіїв. Це штуки тих-таки сліпого карі і товстого муедзина Самурата.

А самі вони гребуть тепер нечувані прибутки. Недарма сліпий карі вкриває вже свій будинок новим, залізним дахом. Гладкий муедзин усе життя ходив пішки, а тепер завів собі гнідого коня і чорну фарбовану таратайку. Як прикро було від цього Сармоллі! Адже за багато років невтомної праці він не заробив нічого, крім худої своєї шкапини і старого сідла.

Повернувшись додому з мечеті, Сармолла вперше переживав радісне відчуття перемоги. Так чи інакше, а він завдав ворогам першого відчутного удару.

— Стривайте, чорноликі нечестивці, я ще покажу вам! — казав він, посміхаючись і ворушачи густими бровами.— Перед усією парафією викрию, яка ви погань!

Решту ночі схвильований Сармолла провів без сну.

2

Мечеть не могла вмістити всіх, що зібралися в п’ятницю на молитву. Більшість богомольців стояли рядами у дворі. Сармолла навмисне не зайшов усередину мечеті, а затримався біля входу, на відкритому, усім видному підвищенні, серед невеличкої купки богомольців. Високий, ставний, у зеленій шовковій бухарській чалмі, з рудувато-золотавою широкою бородою, він вирізнявся в натовпі, і його було добре видно усім парафіянам, що стояли в дворі. Прислухаючись до хриплуватого голосу імама, що долинав крізь відчинені двері, Сармолла навмисне голосно і співуче повторював за ним окремі слова молитви: «Аллаху акбар», «Самігалла-хуліман Хаміда», «Ассаламу галейкум уарахматулла». Підтримуючи молитовний настрій богомольців, що стояли навколо, він ніби спільно з імамом відслужив молебень.

Коли молебень скінчився, на підвищення, де стояв Сармолла, зійшов, вийшовши з мечеті, муедзин Самурат. Він підняв руки і вигукнув:

— Жамагат! Жамагат! Жамагат![85] Не розходьтесь! Ішан хазрет виголосить зараз хутпу.

Але богомольці й не думали розходитися. Вони посідали на землю, на тих самих місцях, де вистоювали молитву. Тільки-но стало тихо, з мечеті вийшов імам, оточений хальфе, карі і старшими шакірдами. Дрібними кроками зійшов він на мінбер[86], звідки звичайно виголошував проповіді.

Схиливши голову, старий говорив тихим, деренчливим голосом. Цю хутпу він виголошував сорок п’ять років поспіль і знав її напам’ять. Вона була зіткана з молитов, виголошуваних арабською мовою, і кількох перських фраз. Малописьменні, а. то й зовсім неписьменні парафіяни, які знали тільки п’ятикратні молитви, не могли оцінити застарілої красномовності проповідника. Та, правду кажучи, вони й не чекали від імама нічого нового.

До сьогоднішньої хутпи імам додав дуже небагато. Він сказав, що холеру послано, щоб покарати людей. Коли множаться гріхи і зростає гординя, всемогутній повелитель, щоб упокорити людей, карає їх якимось лихом. Отака воля господня, записана в книзі буття «Лаухаль-Махфузе». Люди не можуть відвернути страшний мор, боротися з ним. Лихо прийшло у