Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

І ми не хочемо ескалації. Якщо заарештуємо китайського туриста тут, вони зроблять те саме з двома американцями там.

— Але ми мусимо повернути Джоан Лафаєтт.

— Вибачайте за прагматичність, але її повернення неабияк додасть вам популярності.

— Не варто перепрошувати, Ґасе, в нас демократія, а це означає, що ми повинні рахуватися з громадською думкою.

— Яка на боці Джеймса Мура і його головного дипломатичного наративу про радіоактивний попіл. Ваша стримана риторика так не відгукується в суспільстві.

— Я нізащо не опущуся до криків і погроз, це не в моїй натурі.

Чесс сказав:

— У такому разі, схоже, бідолашна Джоан Лафаєтт наступні кілька років проведе в Китаї.

— Стривайте, — мовила Полін. — Можливо, ми продумали не всі варіанти. — Ґас і Чесс спантеличилися, не розуміючи, до чого вона веде. Полін пояснила: — Ми не можемо зробити того, що просять вони, і їм це відомо. Китайці не дурні, а якраз навпаки, тому й вимагають неприйнятного для нас. Адже навіть не очікують, що ми на це підемо.

Чесс промовив:

— Думаю, ви маєте рацію.

— Чого ж вони хочуть насправді?

— Дати нам сигнал, — відповів Чесс.

— І це все?

— Я не знаю.

— Ґасе?

— Можемо просто запитати.

— Є такий варіант... — Полін міркувала вголос. — Можливо, вони не очікують, що ми підтримаємо їхні претензії на все Південнокитайське море, але хочуть зав’язати нам язика.

— Поясніть, — попросив Ґас.

— Вони шукають компромісу. Ми не визнаємо, що «Ву Чонґ Фунґ» порушував закон, але й не звинувачуємо китайську владу в убивстві, а просто мовчимо.

Ґас припустив:

— Наше мовчазне прийняття в обмін на свободу Джоан Лафаєтт? — Так.

— Мені аж горло зводить.

— І мені.

— Але ви це зробите.

— Ну не знаю. Подивімося спершу, чи правильний наш здогад. Чессе, попитайте в китайського посла, тільки неофіційно, чи погодиться Пекін на компроміс.

— Добре.

— Ґасе, попросіть ЦРУ дізнатися, чого насправді хоче Ґвоаньбу.

— Гаразд.

— Послухаємо, що вони скажуть, — підсумувала Полін, підіймаючи виделку.

* * *

Здогад Полін підтвердився. Китайців задовольнила її обіцянка не звинувачувати їх у вбивстві. Насправді вони не надто переймалися, чи назвуть їх убивцями. Просто хотіли, щоби президентка припинила наполягати, буцімто Південнокитайське море не належить лише їм. В умовах цього довготривалого дипломатичного конфлікту мовчання американців уже було для них великою перемогою.

З тяжким серцем Полін дала китайцям те, чого вони хотіли.

Жодних документів не підписували, але Полін однаково мусила дотримати слова. Інакше, вона знала, китайська влада заарештує якусь іншу американку в Пекіні, й усе повториться.

Наступного дня Джоан Лафаєтт посадили на рейс «Чайна істерн» із Шанхая до Нью-Йорка. Це була середнього віку білявка, спортивної статури та в окулярах. Полін неабияк подивувалася, що навіть після п’ятнадцятигодинного перельоту докторка охайно вдягнена й бадьора. Як пояснила вона сама, китайці видали їй новий костюм і забронювали місце в бізнес-класі. «Дуже розумний хід», — відзначила Полін, оскільки так прибула зовсім не видавалася змученою.

Далі вони з докторкою Лафаєтт виступили в конференц-залі перед численними теле- та фотокамерами. Після неприємної дипломатичної жертви Полін прагнула похвали від ЗМІ за повернення полонянки додому. Їй були конче необхідні позитивні відгуки в пресі, бо прихильники Джеймса Мура знай наскакували на неї в соцмережах.

Американський консул у Шанхаї пояснив докторці Лафаєтт, що американські журналісти не ганятимуться за нею, якщо отримають її знімки відразу після прибуття, і вона вдячно погодилась.

Сандіп Чакраборті заздалегідь попередив журналістів, що президентка і науковиця лише попозують на камери, але коментарів не даватимуть, тому мікрофонів у залі не буде. Вони поручкалися, поусміхалися в об’єктиви, а тоді докторка Лафаєтт імпульсивно обійняла Полін.

Поки прямували до виходу, один спритний журналюга, що знімав усе на телефон, вигукнув:

— Пані президентко, то яка тепер ваша політика щодо Південно-китайського моря?!

Полін очікувала цього запитання, тому заздалегідь обговорила його із Чессом і Ґасом. Вони разом погодили відповідь, що не порушувала обіцянки, даної Китаю. З кам’яним обличчям вона промовила:

— США й далі підтримуватимуть позицію ООН зі свободи навігації.

Коли Полін була вже біля дверей, журналіст спробував ще раз:

— Ви не думаєте, що затоплення «Ву Чонґ Фунґа» було відплатою за напад на Порт-Судан?

Полін нічого не відповіла, але щойно двері за ними зачинилися, докторка Лафаєтт запитала:

— Що означало його запитання про Судан?

— Ви пропустили деякі новини, — відповіла Полін. — По Порт Судану вдарив дрон, убивши сотню китайських інженерів, що будували там новий док, а ще членів родин декого з них. Відповідальність за удар узяли на себе терористи, які, однак, десь вичепили дрон наших BПС.

— І за це Китай звинувачує Америку?

— Там кажуть, ми не мали допустити, щоб дрон потрапив до рук терористів.

— І тому вони вбили Фреда й Гірана?

— І заперечують це.

— Але ж це зло в чистому вигляді!

— Однак самі вони вважають, що двоє американців у відповідь па сотню китайців — ще й дуже м’яка відповідь.

— То он як розглядають цю справу?

Полін вирішила, що й без того сказала забагато.

— Я вважаю інакше, і зі мною згодна вся моя команда. Для мене цінне життя кожного американця.

— І тому ви повернули мене додому. Я безмежно вам вдячна.

Полін усміхнулася.

— Така вже в мене робота.

* * *

Увечері Полін сіла дивитися новини з Ґасом у колишньому Салоні краси в Резиденції. Головною темою випусків стало повернення Джоан Лафаєтт. Їхні спільні знімки з аеропорту імені Кеннеді вийшли непогані. Утім, другою новиною стала пресконференція Джеймса Мура.

— Він хоче затьмарити вас, — мовив Ґас.

— Цікаво як.

Мур виступав без кафедри, бо та не пасувала його ковбойському стилю. Він сидів на стільці перед гуртом журналістів із камерами.

— Я тут подивився, звідки в президентки Ґрін гроші, — він говорив недбалим тоном. — Найбільшим її спонсором виступає комітет, очолюваний компанією As If.

Це була правда.As If — застосунок для смартфонів, популярний серед підлітків у всьому світі. Його засновник Багман Стівен Макбрайд був американцем іранського походження, онуком іммігрантів і найбільшим спонсором передвиборчої кампанії Полін.

Мур провадив:

— Також мені цікаво, чому наша шановна панія президентка така поблажлива до Китаю, який убив двох американців і мало не порішив ще одну нашу громадянку. Але от дивина — Полін Ґрін ніяк