Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

я как гітару какую-то продаю ілі машину, так плааачу, — Саша на мить закрив лице долонею, а потому всміхнувся: — А чєрєз нєдєлю думаю: ну і правільно всьо сделал! Какой я молодец, а? 

Лютий старанно заржав, а Ваня подумав, що в «ауді» на торпедо щось задохєра різних кольорів, розляпувато. 

— Так шо нє пєрєживай, я за ней слєдіть буду, как за женой, — підсумував водій, і, судячи з усього, ця обіцянка для нього багато важила, тому що циган тричі постукав кулаком себе по серцю. 

Ваня поклав чохол на сидіння, поплескав рукою по грифу, прощаючись зі своєю ластівкою назавжди, вийшов, обережно прикрив дверцята та рушив до під’їзду. Назустріч вийшла Валентина. Він зупинився, подумав і пішов, так нічого в неї не спитавши. В ліфті заплющив очі й наказав собі не плакати, бо так і мало бути — ще диво, що такий вправний інструмент так довго жив під цим кривим дахом. 

* 

Чекати Олександра Івановича довелося ще кілька днів — він їхав із західного кордону, з Польщі, — віз якісь добрива. Можна було б і за свої гроші поїхати додому, та Ваня поміняв тільки сотку й боявся рухатися далі — долари тим і цінні, що дають відчуття спокою та нищать в зародку бажання транжирити. Ще й речей назбиралося забагато — ну, як для злиднів. 

Вони вирушили під ранок. Валізу й сумки поклали на спальне місце, бо кузов був запечатаний — до Тростянця його не відчиниш. Мар’яна з малим і Котом якимось дивом розмістилися там само, поклавши мішок з одягом під голову. Заснули одразу. 

А Ваня дивився на дорогу, стільки разів їжджену під час гастролей, тер поголене підборіддя, перевіряв язиком порожнечу на місці відсутнього зуба й думав про своє: він не розрахувався з хазяйкою (лишив у спадок три баклажки з хорошою водою та записку з обіцянкою повернути борг), він ні з ким нормально не попрощався, він навіть Братана підвів — пообіцяв приїхати на цвинтар, перевірити, як він там. Чомусь це чіпляло найбільше — він скривився. Отак привчишся гримасувати й не зрозумієш, що це в тебе хорея з довгою страшною назвою. 

— Шо, Ваня, откінулся? — спитав Олександр Іванович і усміхнувся. 

— Та да, — зізнався колишній Йоан З Вами, він же Бронзовий Голос країни, Гуллівер, який так і не відбувся, та справжній Джельсоміно. — Треба тікать. 

Він спробував заснути, довго мостився в сидінні, відганяв дурні думки про те, що і в якому порядку йому тепер робити, аж раптом по радіо оголосили прем’єру спільного треку Лапи й Миколи Різаного, якого діджей представив як зіркового учасника нового сезону шоу «МастерШеф». 

Дрімоту відбило, наче м’ячик ракеткою — Ваня підхопився й прислухався: і це… це був «Гуллівер» — прискорений майже до сімдесяти, ще й мажорі, з геть іншим куплетом, але ж «Гуллівер». Лютий, падло, це ж справа твоїх рук! «Я тебе з’їм, ням-ням», — обіцяли одне одному Лапа з Колєю, а Ваня боровся з бажанням вийти просто тут, на Бориспільській трасі, розвернутися й помститися всім! Всім! Всім! 

— Та заєбали, — сказав Олександр Іванович і змінив хвилю. — С ночі третій раз ця шняга, — пояснив водій. Зупинились на випуску новин, саме йшлося про новий вірус грипу, який з’явився у Китаї. 

— Кругом піздорез, — Іванович вирубив магнітолу й скинув газ, тому що побачив десь попереду вогні запаркованої патрульної машини. І Ваня пригальмував — він вирішив, що в новій версії пісні теж не вистачає хука. Озирнувся і побачив Стьопу, який притискав до себе Кота, і Мар’яну, яка однією рукою страхувала їх обох, усміхаючись уві сні. 

* 

Якби у Вані був телефон, а у Гєни — контакти Мар’яни, вони б дізналися, що відучора його розшукує Соколова. Дані учасника затримання маніяка нарешті потрапили до моднявого пресаташе поліції, і той запропонував каналу підсвітити цю історію. Всі стали на вуха — ще б пак, не щодня переможець їхнього шоу на вулиці затримує особливо небезпечного злочинця! 

Уночі Трушину телефонували з ТСН, адміністраторка Іра підіймала канальських водіїв, аби вони згадали, в якому саме парадному живе Йоан. «Оглядач» після дзвінка Соколової змінив заголовок зі «Співак вкусив маньяка» на «Переможець «Таланту» ризикував життям, та затримав серійного вбивцю» й поставив статтю на першу сторінку. 

Наступного дня навіть «Магнолія-ТВ» зробила сюжет про цю справу, знявши коментар дєда Джавдєта біля «мусорки». Але про все це колишній Гуллівер тоді не дізнався — він увімкнув у Мар’яниному телефоні запис дівочого хору «Cantamus» і задрімав у фурі, яка кілометр за кілометром ковтала дорогу додому. 

 

P.S. 

Я зустрів його у Тростянці — влітку ми неподалік грали на фестивалі й опісля виступу вигулювалися в місцевому закладі. Це був невеличкий караоке-бар, який закрили під учасників, тож усі раділи, напивалися й співали пісні з радянських мультфільмів, поки ніхто не бачить. 

Ваня підсів за наш столик і спитав у гітариста, чи не продає він свій «Gibson Les Paul Custom». Ні, не продає. Але ми згадали кількох спільних знайомих, поговорили, посміялися. Дізналися, що Ваня відкрив цей бар на паях з місцевою мажоркою, дочкою прокурора району. Він тоді пожартував, що в неї право на Лєпса поза чергою, а в нього — тенісні корти її батька, анлімітед. 

Уночі — гульбас для багатих (за місцевою шкалою, зрозуміло), а вдень їхні ж діти навчаються тут у приватній музичній школі «Твій талант», де Ваня викладає вокал. Він показав нам відос, на якому п’ятирічна учениця вдало копіює Мераю Кері, побажав нам не розтрощити заклад і сказав, що треба від’їхати — вкладе сина й повернеться. Але не повернувся. 

 

P.P.S. 

І знаєте що? Гаражний «Гуллівер» досі є на ютубі, в нього 177 переглядів. Хочете — перевірте. Акаунт Йоана в інсті вбито, а у фейсбуці висить лише останній пост без фото, він складається з трьох слів: OUT OF BUSINESS. 

 

 

Вже під ранок, коли йдуть спати навіть звєрі та мусора, Гуллівер відпускає всіх — офіціантку, кухарку й барменку, яка ще й співає жіночі пісні, якщо шановні гості вимагають ніжного бек-вокалу. Він вирубає світло, підіймає стільці на столи, зачиняє бар зсередини й підходить до пульта. Вмикає мікрофон, вішає на нього невеличкий хол, кілька секунд стоїть, набирає в легені повітря, а потім заплющує очі і… 

 

Траса була вщент забита машинами. 

Я ледь зміг розвернутися й поїхати в Париж. 

На півдорозі згадав свою мелодію 

й насвистував її до самого бульвару Распай.  

Франсуаза Саган, «Повідець» 

 

 

Років шість