Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

відчувала спокій саду на вершині скелі. Всередині неї ніби залишався кишеньковий всесвіт.

«Так простіше», — сказав Ісо. «Однак я не можу тримати це вічно. Зрештою, мені доведеться спати».

«Це нормально», — сказала Кіра. Вона сіла на пусту платформу, а Ісо сів поряд з нею. Він тримав зап’ястя. Кіра оглянула ого: вона подумала, що воно вивихнуте, а не зламане. «Іди сюди».

Ісо притиснувся до неї. «Ти така тепла», — сказав він. «Люди бігають такими теплими».

Кіра нічого не сказала. Вона все ще тримала Ісо за зап’ястя. Вона провела пальцями по діагональних візерунках волосся на його руці. “Якби у тебе була палиця, - сказала вона, - ми могли б знову повторити твої вправи з нею”.

Ісо видав свист, який Кіра сприйняла як хихикання. «Я не можу повірити, що я помру, а ти хочеш змусити мене провести останні хвилини, займаючись спортом».

Кіра теж засміялася. «Ти пам’ятаєш це».

— Так, — сказав Ісо. «Я завжди буду це пам’ятати».

Завжди збирався тривати до тих пір, поки Ісо не засне. Кіра усміхнулася йому згори донизу. Вона все ще перебирала візерунки на його руках. Текстура була колючою, а не м’якою, як вона думала. «Можна торкнутися твого гребеня?» — запитала вона.

— Гм, — сказав Ісо. «Так».

Кіра провела пальцями по блідих хвилях. Вони були злегка пружинистими. Вогник у нескінченній темряві над головою Ісо був далеким світлом Персари, зірки цієї системи. Кіра навряд чи бачила її раніше. Станція Гея не дивилася назовні. Ніхто ніколи не турбувався вікнами.

«Можна торкнутися твого волосся?» — випалив Ісо, поки Кіра думала про це.

Кіра засміялася. «Так», — сказала вона й нахилила голову, щоб Ісо міг дотягнутися. Вона розпустила свій лапкий хвостик. За цей час у неї ніколи не було шансу скоротити все це. Вона заздрила Вал у цьому; це і не багато іншого, зрештою. Ісо обережно тицьнув їй шкіру на голові, а потім спробував погладити. Це було трохи дивно і приємно.

«Леру жив тисячі років», — сказав він зрештою, продовжуючи грати з кінчиками волосся Кіри. «Я теж сподівався».

“Так?” сказала Кіра.

«Ммм… Служіння мудрості», — сказав Ісо. «Все моє життя у мене була мета, і я її зненавидів. Я втік. Я хотів зустрітися з людьми, які не мають жодного відношення до Мудрості. Людьми». Пауза. «Як ти».

«Щоб я могла змусити тебе знову робити вправи?»

“Ви ще не зробили цього, і у вас закінчується час”, - сказав Ісо.

Кіра змістила вагу. Потім лягла. Ісо міг краще отримати її волосся таким чином. «Мені здається, — сказала вона через мить, — я думаю, що ви переоцінили мету».

Ісо не відповів.

Нескінченна темрява простору тримала їх на холодній долоні. Повз пронеслися уламки станції Гея. Віктрікса давно не було. Персара була яскравим віддаленим мерехтінням. Кіра закрила очі.

«Я рада, що познайомилася з тобою», — сказала вона.

Ісо тихо сказав: «Я теж радий, що зустрів тебе».

Одного разу Кіра мала мету. Тепер у неї не було нічого, взагалі нічого, крім останньої швидкої жменьки миттєвостей перед тим, як ніч за їхнім маленьким бульбашкою забрала їх обох. Це не було погано. Вона імпульсивно повернула голову й притиснулася губами до пальців Ісо, які все ще перебирали її волосся. Ісо сіпнувся всім тілом, і його гребінь піднявся.

— Гаразд, — сказала Кіра. «Покінчимо з цим?»

Ісо знову засвистів. «Покінчимо з цим», — сказав він.

“Або я могла би, - сказала Кіра, думаючи про це, - я могла би, напевне, хоча асфіксія - не найвеселіший спосіб померти. Я могла би зробити це швидше для тебе. Якщо хочеш.” Це було перше, через що вона відчула себе зовсім нещасною. Вона хотіла, щоб Джоле був останньою людиною, яку вона вбила. Єдиною в цій часовій лінії.

«Дякую, — сказав Ісо дуже спокійно, як завжди казав, коли вважав Кіру страшенно смішною, — але це нормально».

«Добре, добре, це була лише пропозиція», — сказала Кіра з полегшенням.

— Покінчимо з цим, — знову сказав Ісо й весело засвистів. «Гаразд».

Кіра підвелася, взяла його за руки й тепер тримала, як кілька хвилин тому в саду на вершині скелі. — Гаразд, — сказала вона й закрила очі.

Ісо все ще стояв проти неї. Кіра востаннє глибоко вдихнула повітря.

Потім шкіру Кіра пронизало жахливим пекучим холодом, а її живіт закрутило.

Її очі розплющилися. Ісо здивовано пискнув, коли вона відпустила його.

Кіра знала, що це стрибок у тіньовому просторі.

Вони не померли. Вони перемістилися.

У цьому всесвіті Горобці ніколи не позбавляли розмальований корабель його розкоші. Його інтер’єр все ще був обвішаний кольоровими тканинами, прикрашений дивними витворами мистецтва, речами, які Ісо забрав із собою з Покоїв Мудреців. Кіра витріщилася на це все. «Це зробили ви?» сказала вона.

«Ні!» сказав Ісо. Він виглядав таким же збентеженим, як і Кіра. Він підійшов до передньої частини корабля й викликав елементи керування, а потім відкрив екран зовнішнього вигляду: далека зірка й кільце уламків станції, що розліталося. «Я не розумію», — сказав він.

«Це траплялося раніше», — сказала Кіра. Перша втеча з Геї, коли вона билась з Клео і отримала ніж, що ковзнув їй у стегно, і раптово все залишилося позаду. Відбувся поштовх, а потім вона опинилася на розмальованому кораблі з Аві, який кричав до управління. “Вона стрибнула до мене на борт…”

— Я пам’ятаю, — сказав Ісо. «Я ніколи про це не думав. Це міг бути механізм безпеки».

— Ну, — сказала Кіра. «Нам пощастило».

“Тобі пощастило, - сказав Ісо. “А я несподівано зіткнувся з майбутнім, в якому буде практичне навчання персоналу”.

Кіра засміялася. «Я буду слухатися».

“Ти гірша за Мудрість”, - сказав Ісо. “Мудрість не веселилася”. Але його срібні очі сяяли.

Вони встановили розмальований корабель курсом на Хризотеміду, і він почав серію знайомих стрибків через тіньовий простір.

Тоді Кіра чекала. Вона дочекалася, доки Ісо засне, дихаючи тихо й рівномірно, пригорнувшись до її стегна. Після цього вона ще трохи посиділа з ним на ліжку, все ще чекаючи.

Нарешті вона вислизнула в іншу кімнату корабля. Вона викликала пульт керування, хоч ніколи не керувала цим літаком, і написи не мали для неї сенсу, і все одно вона була майже впевнена, що це ввічлива вигадка.

«Я знаю, що ти там», — сказала вона гобеленам, витворам мистецтва, красиво вигнутим і формованим стінам.

Тиша.

«Не грайся зі мною в ці ігри», — сказала Кіра. «Не зі мною».

“Я не знаю, про що ви говорите”, сказав корабель. Його голос був м’яким і нейтральним і лунав прямо над головою.

Ха. Зате я знаю”, — сказала Кіра.

“Знаєте що? - сказав корабель.

Якщо хтось намагався здатися невинним, це йому не вдалося. Раніше голос завжди додавав собі обличчя: Леру чи