Андрій Самойлович Малишко - Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

душило народ, тримало його в темряві без шкіл, без науки, нищило національну культуру, мову, забороняло пісню. Тепер же за сорок років нашого соціалістичного існування, коли народи Вітчизни в ленінській дружбі показали світу чудеса творчості, труда і духовного розвою, коли. інтелектуальний потенціал радянських націй став на нечуваній висоті, на передовій лінії людської мислі, художникам слова ніяк не можна відставати, вони ж бо повинні бути справжніми глашатаями революційних дерзань, розуму, совісті, честі свого народу.

В. Бєлінський 10 гостро засуджував тих літераторів, зокрема співців «чистої краси», «чистого мистецтва», які своєю ідеологією і творчою практикою зверталися до самоспостереження, копалися у дрібненьких особистих емоціях, заплющували очі, щоб не бачити об’єктивної дійсності з її болями, кривдами, боротьбою.

«Жоден поет не може бути великим від самого себе і через самого себе, ні через свої власні страждання, ні через своє власне блаженство: кожний великий поет тому великий, що коріння його страждань і блаженства глибоко вросли в грунт суспільності й історії, що він, отже, є орган і представник суспільності, часу, людства. Тільки маленькі поети й щасливі й нещасні від себе і через себе; але тільки вони самі слухають свої пташині пісні, які не хоче знати ні суспільство, ні людство» (В. Бєлінський).

Говорячи про труд письменника, пізнання ним життя і опанування культури, мені хочеться згадати ім’я нашого видатного майстра поезії Миколи Бажана11 — поета високої творчої культури і міцного, я сказав би, суворого, різьбленого таланту. Коли творчість старших майстрів можна порівнювати з мистецтвом; то Павло Тичина найближче стоїть до симфонічної музики, до її різногранних тембрів. Максим Рильський — до живопису м’якими тепло-земними кольорово-золотистими фарбами, Володимир Сосюра 12— до ніжної ліричної акварелі, а Микола Бажан — до монументальної суворої і об’ємної пластики.

Кожне слово в рядку стоїть на місці — вивірене, зважене, важкувате, ніби вирізьблене різцем, сповнене думкою, наповнене урочистого чи роздумного звучання:

Бійці виїжджали, і коні іржали,

Стримано в стременах сталь дзвенить...

Епічна картина вічності походу, і жодного епітета, жодного красивого слова чи ліричного втручання автора.

Звелася до бою могутня дружина Радянських народів-братів,

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою фашистських катів!

1 жодного сполучника в рядках, чи зайвого кольору, чи інтонації, чи високого регістру, тільки гнівна мисль, сувора і проста, звучить клятвою.

Слова — ніби викувані, стоять плече в плече, зате ж мисль плине вільно і просторо. Але мова тут повинна йти не тільки про слово. Хочеться сказати про той «огонь в одежі слова», про те, чим він надихається і горить в душі поета. Духовний світ людини, і в першу чергу мислителя, художника, цінується ставленням її до об’єктивного світу, до оточення, до суспільно-громадських відносин. І в цих відносинах до світу найпершою і найголовнішою струною є любов поета до народу, до Батьківщини. її розвиток, труд, боротьба за краще майбутнє, її історична судьба живуть в його душі, хвилюють і надихають на творчість.

Ця риса, оця струна патріотизму є найголовнішою в поезії Миколи Бажана. Чи у в.іршах про мирний час, коли «кипить могутніх будувань гарячий будівничий кратер», чи в романтичних віршах з минулого, чи в історичній поемі «Данило Галицький» — всюди вістря зору поета націлене на сучасність; в ранніх творах «Залізнякова ніч» і «Слово

0 полку», які невірно оцінені в свій час вульгаризаторами (мовляв, ці творіння відводять автора від гострих тем сучасності), навпаки, ми вважаємо, в них поет шукав і знаходив ті вольові, сильні, незборимі риси наших предків, ті гарячі і суворі пристрасті, які характеризують історію народу. Ці твори органічно зв’язані з пізнішими етапами творчого шляху поета. Поема «Данйло Галицький», трактуючи боротьбу руського народу за свою незалежність проти німецьких псів-рицарів, написана в грізні дні Вітчизняної війни, не відносить нашу увагу в давно минуле, а по суті перекликається з днями великої битви проти фашизму.

— Від грому битви,— воям мовив князь,—

Німеччина сьогодні затряслась,

Смертельний шлях для неї шлях на Схід —

Таким він є і буде сотні літ.

Рядки ж про вірність Батьківщині, про звитягу і зневагу до смерті:

Та краще вмерти в битві від меча,

Ніж вкритися ганьбою втікача

перекликалися із мотивами «Слова»: «Братіє й дружино — луцежь би побиту быти, неже полонену быти»,— звучали

1 звучать гостро, запалюють войовниче в наші дні,

Вся наша поезія прагне до зображення і розкриття характеру передової людини, до змалювання -людини-кому-ніста в житті, в трудовій діяльності. На цьому шляху е в нас немало промахів і невдач, немало блідих схематичних творів, які зображують не комуніста-людину, а пустопорожній плакат, пунктиром накреслюють бліду тінь, а не людський характер.

Комуніст — це не тільки передова людина сучасності. Комуніст —це людина пайпсредовішої мислі, вічний революціонер и боротьбі за народне щастя, це світоч людської совісті, честі і доброти. Всі кращі люди па землі тягнуться до його імені — лспіпця-комуиіста,— вбачаючи в ньому сподівання і надії, свою судьбу і майбутнє життя.

Без комуніста неможливо собі уявити справедливого, доброго і щасливого людського існування на землі. Отже, для поета —■ нелегка справа зобразити такий характер в усій його душевній, складній, повнокровній красі, в усіх фарбах і тонах — героїчних і м’яких, суворих і ніжних, оспівати це дороге нашому серцю ім’я.

Тим же й радісніше працювати, що це почесне і священне завдання стоїть перед кожним художником слова, перед кожним мислителем і поетом.

Микола Бажай один з перших створив поетичну повість— трилогію «Безсмертя» про Сергія Мироновича Кірова 13. Любов комуніста Кірова до рідної землі, до народу, його глибокі думи про величні звершення людського труда, про боротьбу за щастя людини розкриті поетом майстерно;

О земле стомовна моя!

Я чую, як ти встаєш.

Я чую, як ти ідеш.

Я чую — приходиш ти.

Для моря твоїх людей Замало старих узбереж,

Для зросту твоїх людей Замало уже висоти.

І в «Сталінградському зошиті», і в «Англійських враженнях», чи то оспівуючи героїзм захисників Сталінграда, чи картаючи старий світ насильства, визиску і наруги,— поет з любов’ю кожною фарбою і лінією, кожною струною поетичного звучання звертається до рідної Батьківщини, до її людей — трудівників. В останніх книгах — циклах «Біля Спаської вежі», «Міцкевич 14 в Одесі» дружба народів показана не декларативним твердженням, а на конкретних істо^ ричних фактах і подіях, є синтезом думки і емоційною наснагою.

Російські довгі хуртовини,

Тугі сніги, вітри круті,

Мовчання біле України,

Пустинні степові путі,

Але навкруг — не