Джек Лондон - Мартін Іден, Джек Лондон

Подзвоніть завтра телефоном і замовте мені каюту,- сказав він портьє.- Тільки не палубну, а внизу з лівого борту. Запам’ятаєте? Краще запишіть: з лівого борту.

Опинившись у себе в номері, він поклався до ліжка й заснув безтурботним, як у дитини, сном. Події цього вечора не справили на нього ніякого враження. На нього ніщо не справляло враження. Навіть радість зустрічі з Джо спалахнула тільки на мить. За хвилину йому вже стало нудно в його товаристві і не хотілося розмовляти. Що через п’ять днів він попливе до любих йому південних морів, теж не тішило його. Він заплющив очі і спокійно проспав вісім безперервних годин. Уночі він не ворушився, не перевертався з боку на бік, і нічого йому не снилося. Сон тепер давав йому забуття, і щодня він прокидався з жалем. Життя гнітило й пекло його, а час тягся нестерпно.

 

РОЗДІЛ XLVI

 

 

- Слухай, Джо,- сказав Мартін другого дня давньому приятелеві.- Тут на Двадцять Восьмій вулиці живе один француз. Він збив собі добрий гріш і повертається тепер на батьківщину. В нього є гарненька, добре устаткована невелика парова пральня. Коли ти вже нагулявся, то на початок це для тебе як знахідка. Ось тобі гроші й адреса. Купи собі пристойний костюм і о десятій годині приходь до цього агента. Це він мені вишукав ту пральню. Він тобі її покаже, і, якщо вона тобі сподобається й варта своєї ціни - дванадцять тисяч,- скажеш мені - і пральня буде твоя. Ну, а тепер забирайся. Я зайнятий. Зайдеш пізніше.

- От що, Марте,- повільно мовив Джо, закипаючи гнівом.- Я прийшов, щоб з тобою побачитися. Розумієш? На дідька мені твоя пральня? Я хотів, як давній друг, погомоніти з тобою,- а ти мені суєш якусь пральню. Знаєш, що я тобі скажу?.. Іди ти з своєю пральнею під три чорти!

Він забирався вже до виходу, коли Мартін схопив його за плечі й крутнув.

- Джо, ти краще не дурій,- сказав він.- А то я тебе, як давній друг, так натовчу, що довго пам’ятатимеш. Розумієш? Ото будеш? Будеш?..

Джо рвонувся й хотів відштовхнути Мартіна, але той тримав його дуже міцно. Тісно переплівшись, вони закрутилися по кімнаті і раптом нахромилися на стілець, розтрощили його на тріски, самі впавши на підлогу. Джо лежав на спині, розкинувши безвільні руки, а Мартін уперся йому в груди коліном.

Коли Мартін пустив його, він ледве віддихався.

- Ну от, тепер можна й погомоніти,- сказав Мартін.- Зі мною не так просто. Насамперед я хочу закінчити з пральнею. А тоді вже приходь, і побалакаємо як давні друзі. Кажу тобі, зараз я зайнятий. Ось дивись.

Якраз у цю мить в кімнату ввійшов слуга, несучи цілу купу листів та журналів.

- Хіба ж я можу все це читати й розмовляти з тобою? Іди владнай усе з пральнею, а тоді поговоримо.

- Ну гаразд,- нехотя погодився Джо.- Я гадав, що ти просто хочеш спекатись мене, та бачу, що помилявся. Але якби битися насправжки, ти б мене нізащо не подужав. Я б тебе так схопив...

- Добре, ми колись одягнемо рукавиці й тоді побачимо,- сказав Мартін посміхаючись.

- Згода! Як тільки пральню куплю.- Джо простягнув кулак.- Бачиш? Це тобі не жарт.

Коли Джо, нарешті, пішов, Мартін полегшено зітхнув.

Йому стало важко з людьми. Він докладав страшенних зусиль, щоб поводитися з ними ввічливо. Вони його стомлювали, а всякі розмови дратували. Люди його неприємно бентежили, і, ледве привітавшись до них, він уже шукав приводу їх збутися.

Він довго ще не читав пошти. Сидів у кріслі, нічого не роблячи, і в голові його снували якісь уривки думок, короткі проблиски поринулого в дрімоту розуму.

Нарешті він випростався й почав переглядати кореспонденцію. Було там з десяток листів, до просили автографа; далі йшли послання від професійних прохачів та всіляких диваків: один винайшов вічний двигун, другий доводив, що земна поверхня - це внутрішня частина порожньої кулі, третій просив фінансової допомоги, щоб купити південну частину півострова в Каліфорнії і організувати там комуністичну колонію. Чимало листів було від жінок, які хотіли з ним познайомитись, і один такий лист навіть розсмішив Мартіна, бо до конверта було вкладено квитанцію про оплачене місце на церковній лаві, що мало доводити побожність і добропорядність адресантки.

Видавці й редактори також докладали до щоденної купи листів - одні вимолювали в нього книжки, другі - рукописи, його бідні, зневажені рукописи, що для їх розсилання поштою він мусив колись заносити до заставника останню одежину. Було тут кілька несподіваних чеків з Англії за передрук його творів та аванси за переклади. Його англійський агент повідомляв, що відступлено права перекладу трьох його книжок німецькою мовою і що вийшло друком шведське видання, за яке йому, щоправда, нічого не належалося, бо Швеція не підписала Бернської конвенції. Було також суто формальне прохання на переклад з Росії, яка теж не брала участі в конвенції.

Потім Мартін перейшов до купи газетних вирізок, що надсилало йому бюро, і читав там про себе та про те, якого розголосу набрали його твори. Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава. Він захопив читачів так само як і Кіплінг, котрий, бувши тоді близький до смерті, раптом зацікавив юрбу аж до того, що вона просто шалено накинулась на ного книжки. Мартін пригадав, як та сама всесвітня юрба, що читала й вихваляла Кіплінга, не розуміючи в ньому ані слова, через кілька місяців напалася на нього й змішала з болотом. Мартін посміхнувся. Певно, і його через кілька місяців чекає така сама доля. Але він обдурить цю юрбу. Він буде тоді далеко, в південних морях, житиме в очеретяній хатині, торгуватиме перлами й копрою, вутлим човном перестрибуватиме через рифи, ловитиме акул та боніт і полюватиме на диких кіз у горах над долиною Тайога.

Подумавши про це, він відчув усю розпачливість свого становища. Він ясно зрозумів, що зійшов у Долину Тіней. Все життя, що було в цім, приблякало, слабло й хилилося до смерті. Тепер він так багато спав і хотів ще спати без краю. А колись він ненавидів сон: сон-бо крав у нього коштовні хвилини життя. Чотири години сну щодоби обкрадали його на