Василь Григорович Ян - Чінгісхан

кінь спіткнувся. Хан упав, а кінь поскакав. Величезний кабан зупинився, стежачи за Чінгісханом, що нерухомо лежав перед ним. Потім він, не поспішаючи, пішов в очерет. Наспіли інші мисливці, спіймали і привели коня. Каган припинив полювання і, повернувшись до табору, наказав привести китайського мудреця Чан-Чуня, щоб той пояснив, чи не було в цьому падінні Чінгісхана перед дикою свинею втручання вічного неба? Чан-Чунь сказав:

— Усі ми повинні оберігати наше життя. У великого кагана вік уже похилий, і йому слід менше полювати. Те, що нечистий кабан не наважився напасти на «потрясателя всесвіту», який лежав у болоті, — це знак заступництва неба.

— Мені покинути полювання? Ні, цю пораду не можна виконати! — відповів Чінгісхан. — Ми, монголи, змалку звикли полювати і стріляти з коня, і навіть старі не можуть залишити цю звичку. А втім, слова твої я збережу в моєму серці.

Чінгісхан, бажаючи нагородити Чан-Чуня, повелів пригнати стадо молочних корів і табун добірних коней, але мудрець цього подарунка не прийняв, відповівши, що може повернутися назад до своїх китайських гір у звичайному поштовому возі. Потім мудрець після прощального візиту до кагана вирушив назад у супроводі своїх двадцяти учнів і загону воїнів. Чимало наближених Чінгісхана проводжали старого даоса з глечиками вина і корзинами рідкісних плодів. Прощаючись, багато хто втирав сльози.

У рік Мавпи (1224) Чінгісхан повів своє військо назад у монгольські степи.

Як старий тигр, що, зжерши голову, поволі повертається в густий очерет до свого лігва, волочачи одвисле черево, так поволі посувалося військо Чінгісхана, обтяжене величезною здобиччю. Кожен воїн мав по кілька в’ючних коней, верблюдів і биків. Разом з воїнами рушили і стада баранів, і рипучі двоколісні вози, навантажені одягом, килимами, зброєю, мідним посудом та іншими награбованими у мусульман речами. Тут-таки і на конях, і на верблюдах, і на возах їхали монгольські й різноплемінні жінки та діти, і довгими, безконечними рядами йшли полонені, виснажені, обдерті й босі.

Весь цей похід посувався не кваплячись, влаштовуючи зупинки в місцях, де зручні пасовиська, так що військо провело в дорозі і літо й зиму, лишаючи довгий слід у вигляді здохлих облуплених коней та биків і трупів полонених, що не витримали труднощів дороги через безводні щебенисті рівнини Центральної Азії.

Весною Чінгісхан прибув до своїх кочовищ на річці Керулен і наказав поставити каганський жовтий намет у стані Букі-Сучегу. Тут він скликав нараду всіх найзнатніших ханів і тих полководців, які відзначалися, і влаштував ніколи ще в степу не бачений багатий бенкет. Через три дні після цього бенкету померла молода дружина Чінгісхана Кулан-Хатун. Поголоска йшла, що в цій смерті винні брати кагана… А істину хто дізнається?

Наступного року Курки (1225) Чінгісхан залишався у своїх рідних кочовищах і обнародував «Ясак», настановляючи монгольський народ на «Путь розуму й достатку», як було названо збірник його повчань.

Розділ п’ятий
ЧІНГІСХАН ВИРІШИВ ПОМЕРТИ В ПОХОДІ

Чінгісхан не міг залишитися спокійним, коли почув, що царство непокірних тангутів знову збунтувалось. Великий хан не забув своєї обіцянки покарати їхнього царя Бурханя. Готуючись до походу, він запросив до себе синів і повідомив їх, що сам поведе військо.

Знову прибуло троє синів, крім старшого, упертого Джучі.

Другий син кагана, Джагатай, правитель Мавераннагру, що завжди ворогував з старшим братом Джучі, під час родинної наради сказав:

— Джучі полюбив країну кипчаків більше, ніж свій корінний улус. Він у Хорезмі не дозволяє монголам навіть зачепити будь-кого з кипчаків. Джучі, не криючись, говорить такі безсоромні слова: «Старий Чінгісхан втратив розум, бо спустошує стільки земель і винищує безжалісно стільки народів». Джучі хоче під час полювання вбити нашого батька й укласти союз дружби з мусульманами, відокремившись од монгольської корінної орди.

Тоді Чінгісхан розлютився і послав до Хорезму свого брата Утчигіна і вірних людей з наказом, щоб Джучі негайно прибув до батька. «А якщо він одмовиться приїхати і залишиться в Хорезмі, — сказав Утчигінові на вухо Чінгісхан. — тоді ти мовчки вдар і без дорікань убий!»

Джучі послав батькові відповідь, що не може виїхати через хворобу, і залишився в Кипчацькому степу. А вірні люди написали Чінгісханові, що хан Джучі здоровий, часто їздить на облавне полювання, і саме тому вони залишилися біая Джучі, щоб виконати таємний наказ великого кагана.

Джагатай виїхав назад, щоб управляти своїм улусом, у Самарканд, а Чінгісхан з двома улюбленими синами, Угедеєм і Тулі, на початку року Собаки (1226) повів своє військо проти тангутів і дійшов до місця Онгон-Талан-Худун. Тут він побачив страшний сон і почав говорити про наближення смерті. Він послав по синів, які були в іншому загоні.

Другого дня на світанку прибули Угедей і Тулі. Коли вони наситились поданим угощенням, Чінгісхан сказав присутнім у юрті:

— Я маю провести з синами таємну нараду. Про наші турботи я бажаю переговорити з ними у цілковитій самотності. Ви всі вийдіть.

Коли всі хани та інші люди вийшли, Чінгісхан посадив біля себе обох Финів. Спочатку він давав їм поради відносно життя і управління державою. Потім сказав:

— Уважно запам’ятайте все, діти мої! Знайте, що, над моє сподівання, настав час мого останнього походу. З допомогою покровителя монголів, бога війни Сульде, я підкорив для вас, сіини мої, царство такого незвичайного простору, що від пупа його в кожний бік буде один рік дороги. Тепер кажу мій останній заповіт: «Завжди знищуйте ваших ворогів і звеличуйте ваших друзів», а для цього ви повинні бути завжди одної думки і все робити, як один. Тоді ви будете жити легко й приємно і тішитися своїм царюванням. Моїм наступником я залишаю, як наказав раніше, Угедея. Після