Валентин Лукіч Чемеріс - Трагедія гетьмана Мазепи

нашестя.

А далі свідчення істориків про те, що шведи справді заривали в українську землю не тільки гроші, але й зброю, свідчать документи тих років. Хоча б такі: у 1706 році під час походу на Волинь «король свейський, будучи в Дубно, услышал о приходе московских войск, так скоро затревожась, что все тяжести бросил: и двадцять осмь пушек медных… в Дубно в землю зарыл, о которых накрепко под смертию запретил сказывать…»

Так же було заборонено – «под смертию сказывать» – і про заховані скарби біля села Варви.

Але заборонити – заборонили, ось тільки що важить сьогодні та заборона. Можна шукати скарби, їх і шукають – ось уже яке століття, – шукають, шукають і все марно.

Все, як кажуть, ще попереду. Тим більше скарбошукачі і в наш час не перевелися…

Отож скарби є.

І вони наше найбільше сьогодні багатство.

А найдорожчий скарб гетьмана – це його життя, віддане на вівтар України.

Він боровся і загинув за незалежну Україну. Вона сьогодні наш найбільший – і Мазепин теж – скарб.

Без мазепинського повстання, як справедливо зазначають автори книги «Усі гетьмани України», яке, мов дзвін, сколихнуло буття гетьманської України, дуже важко уявити собі рух за її волю. Воно мусить стати безцінним уроком для тих політиків, які мають дбати про долю народу, долю нашої держави.

Про безсмертя та високість справи гетьмана І. Мазепи свідчить і той факт, що в наступні століття «мазепинцями» часто називали національно свідомих українців, які жертвували життям за волю Батьківщини.

Його і сьогодні немеркнуча поезія – це теж наш великий скарб і багатство наше вікове. Кочубей, пишучи доноса на гетьмана Мазепу, власною рукою переписав гетьманову «Думу» і відіслав її до Петербурга Петрові І – як доказ, що Іван Мазепа, пишучи такі поезії, задумав вибороти незалежну Україну.

Дума пана гетьмана Mазепи, в якій значне проти держави великого государя виявляється субпротивенство

(Записано рукою В. Кочубея)

Всі покою щиро прагнуть,

А не в єден гуж всі тягнуть:

Той направо, той наліво,

А все, братття, тото диво!

Нема ж любви, нема ж згоди,

Од Жовтої взявши Води.

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали.

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати,

Не всім дано всеє знати

І речами керовати!

Много людей полічімо:

Людом, однак, сам керуєть

Стирник і сам управуєть.

Пчілка бідна матку маєть

І оної наслухаєть, —

Жалься, Боже, України,

Що не вкупі маєть сини.

Єден живеть із погани,

Кличеть: «Сюда, отамани!

Ідем матки рятовати,

Не даймо їй погибати!»

Другий ляхам за грош служить,

По Вкраїні і той тужить:

«Мати моя старенькая,

Чом ти вельми слабенькая?

Різно тебе розшарпали,

Гди аж по Дніпр туркам дали.

Все те фортель, щоб не міла

І вконець сил заслабіла.

Третій Москві юж голдуєть

І їй вірно услугуєть,

Той на матку нарікаєть,

І недолю проклинаєть:

«Ліпше було не родити,

Нежли в таких бідах жити!

Од всіх сторон ворогують,

Огнем, мечем руїнують,

Од всіх нема ж зичливості,

Ані слушної учтивості:

Мужиками називають,

І підданством дорікають».

Чом ти братів не учила,

Чом од себе їх пустила?

Ліпше було пробувати,

Вкупі лихо одбувати!

Я сам, бідний, не здолаю,

Хіба тільки заволаю:

«Ей, панови єнерали,

Чому єсте так оспали?

А ви, панство полковники,

Без жадної політики

Озьмітеся за руки,

Не допустіть гіршой муки

Матці своїй більш терпіти!

Нумо врагів, нумо бити!

Самопали набувайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!

Ще один скарб Івана Мазепи, цієї незвичайної людини – це його і сьогодні немеркнуча любов до юної Мотрі Кочубеївни, не любов, а – диво незбагненне. Таїна і сьогодні не розгадана. Таїна, що ніколи-ніколи не буде розгадана. Бо яка ж це таїна, якщо її розгадають.

Тож і через десятиліття, і через століття лунає і лунатиме тихий і все проникливий голос любові:

«Моя сердечне коханая!

…я, поки жив буду, тебе сердечне любити і зичити всего добра не перестану, на злость моїм і твоїм ворогам».

А житиме він завжди – теж на злість ворогам. Житиме завжди, покіль Україна житиме. А вона теж завжди житиме!

А тому, як великий гетьман нам заповідав: треба служити Україні.

Чому? Та хоча б тому, добродії українці, братове і панове, товариші-козаки, що більше нам служити нікому. Як і любити.

В чім і розписуюсь: Валентин Чемерис,

Рік 2014-й від Різдва Христового,

Місто Київ, Україна

Примечания

1

Т. Г. Шевченко.

2

 Про ту «грешную деву», якій у Полтаві, за словами Пушкіна, буцімто немає рівних… При всій повазі й навіть любові до Мотрони Кочубей автор мусить не погодитись з Олександром Сергійовичем: Полтава здавна славилась красунями. І тоді, і тепер. Бо найкращі дівчата в Україні – полтавки. Такий це незвичний край! І це кажу вам я, полтавець з діда-прадіда.

3

 Існує й інша, архіоригінальна (хоча в принципі й життєва, адже в житті все трапляється) точка зору: Мотря була… дочкою Мазепи, бо за її матір’ю він – був гріх – упадав у молодості. А відтак… Ні, ні, не будемо далі фантазувати. Але це мовби пояснює, чому Любов Кочубей була так рішуче налаштована проти шлюбу гетьмана з її дочкою…

4

 Недарма ж Грицько Квітка-Основ’яненко для своєї повісті – правда, це станеться пізніше, – відьму з Конотопа взяв. Так і книжку свою назвав: «Конотопська відьма».

5

 Польським королем Стефаном Баторієм воно не могло бути засноване: по-перше, воно б тоді звалося Баторієм, а по-друге, на час заснування міста короля Стефана Баторія вже не було серед живих. А посмертно давати чиєсь ім’я місту тоді не було прийнято – новий король на це б не погодився. Поселення виникло значно раніше, ніж королювання Стефана Баторія (роки його життя – 1533–1586). Назва походить від прізвища Батура (великий батіг, так, очевидно, звався перший осадник у тих краях, козак Батура).

6

 Лен – 1) у