Валентин Лукіч Чемеріс - Трагедія гетьмана Мазепи

будимири вдруге проспівали, підскочила на місці Поросючка, крутнулась і тільки її й бачили. Аж загуркотіло в бічній норі. А там у підземеллі щось загарчало, застогнало, завило в сотні горлянок, загуло, як у буревій-чортолом і земля під ногами затряслася і тієї миті на скарбошукачів ще й вихор – мало їм усього іншого! – понісся – як скажений. І вихор як налетів, то в один мент видув їх із підземелля – як мітлою вимів!

Повилітали вони з нори, хто головою вперед, хто ногами, а хто в бублик скручений, а їх ще і далі понесло. Летять вони, млинками вертячись, розмахуючи руками й ногами, кожен із світом прощаючись…

Повикидала їх нечиста сила аж за рови з валами.

І тоді вихор десь зник, все стихло, а будимири втретє проспівали і світ нарешті вгомонився, і зорі знову в небі засвітилися, і місяць угорі лагідно засяяв, тільки сичі ще десь погукали, а тоді і їм заціпило.

Отямились невдахи, як уже сонце зійшло. Лежать вони за валом, як снопи, там і там порозкидувані. Стогнучи (боліли всі кістки й ребра на додачу) позводились на тремтячі ноги, кажучи:

– Ну й Поросючка!.. Був би нам кабець, якби півні не закукурікали. Тепер ще поживемо. А скарби… А хай їх біс шукає, нащо вони нам, молитовним та хрещеним. Цур їм пек, коли їх та божевільна береже.

Та й потягли ноги хутчій з того острова і лісу, званого Поросюцьким.

Навіть кирки свої та лопати покидали – десь вони там і досі валяються.

Так воно лучилося, як я вам оце розповів (а, мабуть, так, бо інакше б я вам і не розказував), чи не так – хочте вірте, хочте перевірте.

Тільки не раджу вам уночі потикатися на острів та копати там нори-хідники. Не приведуть вони вас до добра. Може, докопаєтесь до залізних дверей, але ж вилетить тоді скажена Поросючка. Як не встигнуть будимири заспівати – хана вам! Біля тих скелетів попередніх добитчиків рядочком посідаєте…

Ось чому на той острів ніхто більше із скарбошукачів – хоч їх і не переводиться, – не ходить. Бояться Поросючки. Та й своє життя дорожче за всі скарби світу, разом узяті – це вже точно. Перевірено.

Хай гетьман Іван Степанович Мазепа спокійно на тім світі спочиває – скарби його цілі. А охотників до них потикатися немає.

Скарби ті свого часу чекають на добрих людей. А скільки їх чекати – добрих людей – хто скаже. Може, ще рік, може, ще вік, але вони неодмінно з’являться, і тоді закляття над скарбами спадуть і дадуться вони в добрі руки добрим людям.

А станеться це лише тоді, коли завершиться вічна боротьба Добра зі Злом перемогою Добра.

І тоді до гетьманських скарбів прийде від усіх нас Доброслав з майбутнього чи й Добромисл, і все владнається. Коли з глибини історії знову постануть Берегині наші, Білобоги, Дажбоги, Коляди, Купали, Лади, Свароги… Коли по весні засяє бог весняного сонця Ярило, юнак у білій киреї з вінком маків на голові, із серпом у одній руці та снопком жита в другій, і заспівають дівчата:

Волочився Ярило по всьому світу.

Полю жито родив, людям діток плодив,

А де він ногою – там жито копою,

А де він походить – там колос уродить…

А доти, доки цього не станеться, надійна стражниця гетьманського скарбу, вірна Поросючка нікого до нього не пустить, і спроби не робіть. Не такі, як ви робили, а нічого не зробили. Коли з живою душею втекли, то й раді були.

А ось як Перун прогримить молодечим громом над вільною Україною, так і дадуться нам ті скарби – не для себе їх великий гетьман приховав. Для вільної України. Кажуть, жахна-страшна Поросючка, ставши доброю та лагідною, відкриє ті скарби люду доброму.

Всі шукають – там і там, і там, і… всюди-всюди. Скарби гетьмана Мазепи. Багатим був чоловік, цей український крез! Шукають, навіть не відаючи гаразд, чи є вони – скарби.

Але якщо шукають, певні, що є.

Бо як же інакше, Мазепа і…

І без скарбів?

P. S. Ледь не забув. Ось вам ще один, так званий шведський скарб біля села Варви. (Між іншим, точна адреса, добродії скарбошукачі!)

27 червня 1709 року ополудні поранений король нарешті дістався до своєї головної квартири у Великих Будищах. Через кілька годин сюди стали підходити рештки розбитої біля Полтави шведської армії.

Російські війська висіли на плечах у втікачів, а тому після короткої ради вирішено було кинути все: вантажі, артилерію, обоз, роздати коней піхоті і відступати до Дніпра.

З армією було покінчено, але похідну скарбницю ще можна було спробувати врятувати.

За наказом короля кілька підвід, що їх супроводжували надійні люди, відірвалися від шведів, які відступали до Переволочної, і рушили кружним шляхом на північний захід до литовського кордону. Через кілька днів вони дісталися до села Варви біля міста Прилуки, але там втікачі переконалися в безнадійності подальшого відходу, адже російські загони захопили дороги і всі бодай і незначні населені пункти. Був ризик, що росіяни захоплять підводи з військовою скарбницею.

Розраховувати на допомогу українського населення після полтавської поразки і втечі гетьмана Мазепи вже не доводилося.

Ще раз порадившись, шведи на горі біля села Варви викопали чималий погріб, перенесли до нього скарби з підвід і завалили тайник камінням… (Так розповідають тамтешні жителі.) А самі подалися далі. Порожніми підводами. Більшість з них або загинули, або потрапили в полон до царських солдат… Звідтоді шведський скарб біля села Варви хто тільки не намагався шукати.

Шукали, шукали не одне десятиліття, а потім і століття. Загадковий погріб, що його вирили шведи біля Варви, склали там скарби і все завалили камінням та засипали землею – з роками на тім місці хіба ж такі чагарники поросли!

Перед Першою світовою війною з цією метою в село приїздили якісь «генерали», котрі буцімто мали при собі «плани й документи». Але й ці «офіційні» скарбошукачі опинилися з носом… Потім ще приїздили бригади, ще, ще… Чи не кожне літо біля Варви то ті, то ті скарбошукачі шукали шведські багатства (це при тім, що їх постійно шукало й місцеве населення). Марно!

А роки йшли і йшли, спливали десятиліття, століття… Так і лежить десь скарбниця шведського короля (уявляєте – ска-арбни-иця!) цілою-ціленькою – допоки?! І це при тім, що яса про тайник біля села Варви – тільки одна з багатьох легенд про скарби, зариті під час шведського