Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Він стояв на порозі, ще зовсім малий, із розгубленими очима й рюкзаком, більшим за нього самого. Новачок. Той, хто вперше зайшов до класу, нікого не знаючи, тримаючи кулак у кишені — ніби там заховано щось, що допоможе витримати перший день.

Я впізнав у ньому себе.

Підійшов, сів поруч. Спитав ім’я. Він не відповів одразу — тільки зиркнув. Потім тихо прошепотів. Я усміхнувся і поділився з ним своїм олівцем. І тишею, в якій не страшно бути новим.

У роздягальні він загубив рукавичку. Я знайшов її і мовчки поклав у кишеню його куртки.

А на великій перерві — коли він знову стояв сам, стискаючи кут підвіконня, — я покликав його до нашого столу. І він прийшов. Тихо. Незграбно. Але з довірою.

Вдома я розповів про нього мамі. Вона уважно слухала й сказала:

— Сьогодні ти був для когось як я — для тебе. Ти став його “домом”.

Я тоді вперше зрозумів: бути домом — це не стіни й дах. Це коли хтось поруч відчуває, що йому не страшно. Бо ти — поруч.

---