Руслан Баркалов - Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов

Настя сиділа у своїй кімнаті. Щойно їй дзвонила подруга Віка і сказала, що Денис, їх одногрупник і її колишній хлопець розбився на мотоциклі. Хлопець повертався з нічних гулянь. Їхав максимально швидко. І десь на повороті не втримався і його понесло.

Як же ж так, він же лише не давно розійшовся з нею заради Ліки, колишньої подруги. А сьогодні от що сталося. Добре Влад казав, мовчати і не сіпатися. Мовляв, розплата сама находить всіх. От і найшла видно.

Дівчина згадувала слова брата. Тоді вони були для неї заспокоєнням. Але сьогодні вони звучали якось так дивно, загадково. Навіть лякали своїм сенсом. Бо ж він сказав так, наче би хотів проклясти. Або навіть знав, що має щось статися.

Настя завжди ставилася до Влада як до найріднішої для людини на цій землі. І він завжди був кращим другом і порадником для неї.

Але сьогодні його слова дещо лякали дівчину. Виглядало так, наче хтось щось «поробив». Бо як пояснити таку дурну смерть молодого хлопця. Та ще й до того такого вправного мотоцикліста як Ден. Він просто не міг розбитися. Настя знала, як він їздив. Дивно все те виглядало. Навіть страшно.