Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

ув’язнили її.

— Ат, роздовбало б вас! — лайнувся Голден, щойно спромігся

зробити вдих. Він не сумнівався, хто дав такий наказ. Мертрі! І

тепер, коли той шеф кехівської сек’юриті дістав такий козир у

свої руки, він уже ні перед чим не зупиниться. — А хто ще це

знає?

— Ну, Еймос телефонував хвилину тому, шукав її…

Голден так і не дослухав, що там іще казав Алекс, бо уже мчав

до містечка. Що довше він біг і не чув пострілів, то більше надії

жевріло в ньому, що Еймос, усвідомивши, яке вразливе склалося

становище, вирішив зачекати й порадитися зі своїм капітаном, перш ніж накоїти щось непоправне. Голден сподівався, що

Еймос іще не приставив пістолета до скроні Мертрі й не

вимагає, вийшовши на радіозв’язок з «Ізраелем», негайного

повернення живої-здорової Наомі.

Його побоювання виявилися майже цілком слушними.

Коли він удерся до безпекового офісу Мертрі, то уздрів шефа

кехівської сек’юриті припертого до стінки, пальці Еймосової

лівої руки навколо його горлянки й пістолета, приставленого до

його лоба. Ну, принаймні ніхто не додзвонився з категоричними

вимогами до «Ізраеля». Ймовірно, не сталося цього тільки тому, що Еймосові забрак ло третьої руки, аби набрати номер.

Але, на додачу до Мертрі з Еймосом, у двох кутках кімнати

стояли, націлившись пістолетами в Еймосову спину, четверо

безпеківців КЕХ. Одна з них, із косами барви воронячого крила, Вей на ім’я, сказала:

— Опусти стрільбу, а то застрелимо тебе!

— Окей! — стенув плечима Еймос. — Розрядись, любко. Та я

гарантую, що й цей кавалок лайна заберу з собою. Я в нормі. А

ти як, у нормі?

І ще ближче нахилився над Мертрі, підкресливши своє

запитання ще й тицянням пістолета в лоб заручникові. По

обличчю Мертрі потекла струминка крові від сили притиснення

дула до чола.

Мертрі посміхнувся.

— Та вже вигавкайся, собако. Обидва ми знаємо ж: ти не

вкусиш. Застрелиш мене — вона помре.

— Але ти цього не побачиш, — запевнив Еймос.

— Не роби цього, Еймосе! — наказав Голден.

— О, зроби! — майже пошепки мовив Мертрі.

Голден затамував віддих, певен: зараз пролунає постріл. Та

Еймос подивував його: не вистрелив. Натомість механік

нахилився так низько, аж своїм носом торкнувся носа Мертрі, й

проказав:

— Я обов’язково вб’ю тебе!

— Коли ж? — поцікавився Мертрі.

— Це якраз те питання, що віднині має невідступно гризти тобі

мізки! — запевнив ворога Еймос — і відпустив його.

Голден ухопив ковток повітря й задихав рівніше.

— Я залагоджу це, Еймосе.

Здоровило механік запхнув свою стрілячку в кобуру, щоб

Голденові легше стало на душі, але з місця аніруш.

— Серйозно. Я це залагоджу. Мені треба, щоб ти повернувся до

кімнат і зв’язався з Алексом. Дай мені повний звіт. За хвилину і

я там буду.

На мить Голденові здалося, що зараз Еймос засперечається з

ним. Механік блиснув сердитим поглядом, весь побуряковівши

від гніву, а зуби зціпивши так, мов хотів їх потрощити. «Окей!»

— процідив він зрештою і вийшов із приміщення. А ті четверо

безпеківців до останньої миті тримали його під прицілом своїх

пістолетів.

— Дотепно це було, — мовив Мертрі. Добув серветку з коробки

на столі й витер кров на лобі. Довкола ранки, яку проорав

Еймосів пістоль, утворилося страшненьке садно. — Цей ваш

хлопчина мало не залив цим кімнати, посереднику.

Голден, сам собі дивуючись, засміявся.

— Я ще ні разу не бачив, щоб Еймос затіяв бій, не прагнучи

перемоги. Я не певен, що там було в нього на думці, але навіть у

випадку п’ять до одного не перестану платити йому гроші.

— Ніхто ніколи не знає, де й що втратить, — прорік Мертрі.

— З такою мудрістю жити — не тужити.

— Оце ж на вас працює таки справжній убивця, а ви, заплющившись на це, критикуєте мої методи.

— Тут є різниця. Еймос ладен утратити обличчя, захищаючи

те, що він любить. Він ніколи не прагне здобути більше, ніж

йому треба, аби зберегти життя своїм друзям. Ось чому ви з ним

зовсім не схожі.

Мертрі кивнув головою і стенув плечима.

— А якби ви не примчали рятувати свого