Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

приніс мисливець. Це елегантна й боязка тварина, яка при найменшому наближенні втікала на шафу або під стіл. Лише дванадцятирічна дівчинка, донька господаря дому, могла її торкатися. Від неї вона також брала їжу. Таким чином, завжди є люди, які з нероздільного та своєї внутрішньої теплоти долають розділення й створені для приручення. Іскра перестрибує, коли є контакт.

Я часто бачив, як генета перебігала мені дорогу; вона була, мов тінь, в чиїх очах відбивалися зеленаві вогники від фар. Вона могла повзти по землі, як ящірка; Брем[595] каже, що в неї ніби рухається сотня суглобів. У цих генетах та мускусних котах, можливо, ще криється потенційна домашня тварина; як особливо приємний товариш зажив собі слави тендітний мускусний кіт.

* * *

Собака полює вдень, кішка — вночі. Вона не лише тварина домашнього вогнища, але й загалом нічна тварина. Очі, вуха та вуса, нечутна, гнучка істота, що доводить також її денний сон. Кішка не полює у зграї та не потребує вожака; вона почувається добре на самоті.

Тож цілком природно, що кішка шукає товариства самотніх. Вона належить до іншої сторони людини — тієї, де насолоджуються байдикуванням, віддаються якійсь одній ідеї, складають вірші, фантазують і мріють. Там вона спить увесь день, не обходячись без сновидінь, як я зауважив у Манди, що час від часу вві сні напружувала щелепи, немов вистежувала мишку, або ж настовбурчувала хвоста, ніби до неї наближався собака. А потім знову видавала нявкіт від глибокого почуття задоволення.

Її сила концентрується не в русі, а в спокої; задоволення й взаємозадоволення у неї є глибшим та всеохопнішим, ніж може дати проста прихильність.

Тут також є контакт, але він не тільки створює тепло: сконцентрована сила обплітає простір й передається далі, наперед виступає те, що було на задньому плані. Настає поза часовість, бажання зникають.

* * *

Що більше ми віддаємося плину часу і квапимося з ним уперед, то більше віддаляємося від тривалого одночасного. Це стосується також тварин; про них знали небагато. Не більше, ніж те, що стосується їхньої анатомії чи поведінки. Ще менше відомо про їхню священну сутність, неторкане сяйво творення, що у казках і міфах подається як диво, а в культах — як божественне.

Часткова сліпота у поєднанні з високим ступенем кмітливості визначає homo faber, і байдуже, скеровує вона свої очі до зірок, інших людей чи на атоми. Саме на цьому ґрунтується її влада — але також її страждання, можливо, і власний занепад.

* * *

Північ, активний світ, меланхолія, собака, пиво — все це пасує одне до одного так само, як південь пасує до сновидіння, вина, кішки та діонісійської веселості. Ми можемо утворювати такі ланцюги та як завгодно продовжувати їх, ніби молекули в органічній хімії. Все це субтильні, але й нестійкі спорідненості. Ми помічаємо це відразу, коли звертаємося до одиничного випадку. І тут не існує нічого, крім варіантів і винятків.

Ось, наприклад, те, що Бісмарк і Гітлер любили сильних собак, здається зрозумілим, так само як і те, що Бісмарк і Пюклер розумілися на собаках і конях. Бісмарк і Гітлер вели війни проти Франції. Рішельє був залюблений у котів; Клемансо любив, коли його називали «тигром». Обидва вели війну проти Німеччини.

Те, що Гітлер не любив коней, крилося не лише в його вдачі, але було типовим для епохи, адже наш час несприятливий для коня. Загалом він ворожий до тварин і рослин, і це має дедалі загрозливіший вигляд, але окрім того роль коня полягала в тому, щоб бути становим символом. Таке ще толерується в спорті, тобто там, де робочі характери проникають також і в гру. Проте кінь виживе так само, як і вітрильник.

Гітлер винищував аристократію і винищив би її повністю, якби мав на це час. Він охоче вів би війну без офіцерів, лише з техніками й функціонерами. Те, що він увів в армію політичних комісарів, було початком руху в цьому напрямі.

Молодий солдат, який повернувся з Нарвіка, розповідав мені, що там бракувало гарматних затворів. Гітлер, який почув це, негайно назвав склад, де їх можна було знайти. Такі речі справляють враження хіба що на техніків.

Окрім коней Гітлер мав також відразу до пива. Вже сам запах людей, які пили пиво, був йому неприємний. Що знову ж таки було тісно пов'язано з його вегетаріанськими звичками, які найчастіше передбачають особливу чутливість. Ця властивість була для нього корисною через те, що попереджала про небезпеку й давала можливість уникати замахів. Існують відомості про зміни його маршрутів та затверджених планів, що вказує на дуже тонкий нюх. Істеричних рис у нього також не бракувало. Портрет його матері викликає подивування; класичний зразок лунатичного, сомнамбулічного типу. Ще й батько — вахмістр.

«Коли цей полковник дивиться на мене своїм одним оком, мені стає якось не по собі», — так він доволі рано казав про Штауффенберґа. Коли він показувався сам, наприклад обходячи почесну варту, то постійно намагався прикривати соромітне місце шапкою чи рукою. Характерний жест, який видно на багатьох світлинах. Тут вимальовується якийсь дефект, а також прихований страх кастрації. Здається, його труп був ретельно обстежений, перш ніж його щедро облили бензином. Бажання зникнути після смерті було в нього спільним з де Садом; і хоча обидва мотиви дуже відрізняються, вони мають точку дотику.

До чутливого боку належить нюх, вираз огиди, при якому підіймається верхня губа і який є спільною рисою багатьох великих гонителів — Сталіна, Берії, Гіммлера та інших.

Чапліну не треба було довго входити в образ, аби зобразити диктатора: обидва є ровесниками, майже з точністю до одного дня. Тут криється зв'язок із соромливістю. Один крок відділяє не лише високе від сміховинного — але також сміховинне від лячного. До речі, Чаплін має більшу потенцію, він проникає глибше. Навіть сміх може потрясати основи та зруйнувати мури. Коли Гітлер стріляв, Чаплін застосовував динаміт.

Проте це окрема тема. Тут