Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Я вже дивлюся на тебе, — відповів Северин проводжаючи її поглядом, допоки характерницю не по глинуло Вовче місто.

Та поїхав у протилежний бік.

Розділ 15

Наступного вечора неподалік Старих Садів він їхав берегом Дніпра у пошуках місця, де тогоріч святкували Купала. Від ріки віяло сирістю, при березі воду вкривав калейдоскоп опалого листя, яке відносило легкими хвилями далі за течією, ніби Дніпро тягнув за собою осінь.

Очі його виглядали Ліну, але в думках міцно вкоренилася Катря.

Вона подобалася Северину, але він не дозволяв собі навіть думати про неї. Все змінилося після цілунку, яким Катря винагородила за спасіння брата, але навіть після того Северин не міг подумати, що такій дівчині, як вона, може сподобатися хлопець, як він... Допоки Катря не зробила перший крок.

Запальний характер, задерикуватість, лайливі кпини; але водночас вона була чесна, відважна і до того така красива!

Чорнововк вирішив, що напише Іскрі відверто та прямо, як вона заслуговує. А далі нехай як буде.

— Ти приїхав швидко, — почулося від лісу. — Не чекала тебе сьогодні.

Северин зупинив Шарканя та обернувся.

З-за дерев вийшла Ліна. Вона була вбрана в чорне, дуже бліда, з темними колами під очима. Волосся прикрашав вінок із червоного та жовтого листя. Він згадав інший, що був на ній тієї ночі, з маками та волошками... Скільки води спливло відтоді.

— Вирішив не затягувати, поки є нагода, — відповів характерник. — Далеко їхати?

— Це поруч, можеш полишити коня тут. Послухай, Северине...

— Слухаю уважно.

Він прив'язав Шарканя біля дерева і повернувся до Ліни. Відьма зробила до нього несміливий крок, але Северин стояв незворушно.

— Хочу вибачитися за нашу останню розмову, — мовила Ліна обережно. — Я умисно говорила всі ті жахливі речі, аби відвернути тебе, аби ти образився та забув мене...

— Я і забув, — відрізав Северин. — Але ти нагадала. Що за нагальна справа?

Вона закусила нижню губу та відступила.

— Так, я заслужила, — на мить в її очах промайнув біль. — Дякую, що відгукнувся. Справа не займе багато часу. Можливо, годину... І все.

— Що за справа?

— Я хочу провести ритуал, — вона вказала на торбу за спиною. — Потрібен наглядач. Точніше, захисник... Якщо піде не так.

— А що може піти не так?

— Не знаю, — зітхнула Ліна. — Саме тому я покликала тебе. Сподіваюся, все мине добре. Ритуал складний, але я добре підготувалася.

— Молодий характерник — завжди гарний вибір для важливої відьомської ініціації, — промовив Чорнововк і від цих слів її бліді щоки вкрив рум'янець.

Годі, — смикнув себе Северин, — якщо вона була жорстокою, то я таким бути не мушу.

— Чому не Соломія? — спитав він. — Я не розуміюся на ритуалах. І навряд чи зроблю щось путнє за необхідності.

— Соломія не знає, — відповіла Ліна, нервово намотуючи пасмо волосся на палець. — І не має знати... Я роблю це всупереч її волі.

— Он воно як.

— Ти можеш відмовитися, — додала відьма. — Я все одно проведу ритуал. Бодай з тобою, чи без тебе.

Ніби кидала йому виклик. Северин стенув плечима на манер Пилипа.

— Я їхав сюди кілька десятків миль. Початувати годину, поки ти ворожиш, буде нескладно.

— Дякую...

Неслухняний листок з вінка впав до її ніг.

— Що від мене вимагається? Просто стирчати на чатах?

— Так, стій неподалік. Але не дивися. Я скажу тобі відвернутися, коли почнеться... Так буде безпечніше для нас обох.

— Стояти до тебе спиною? — перепитав Северин. — І як мені побачити, коли щось піде не так?

— Ти почуєш.

Прозвучало це моторошно.

— Сподіваюся, що не почую. Веди, Ліно.

Вона заглибилася у хащу, Северин пішов слідом — як тоді, у ніч Купала, але тепер вони не трималися за руки.

— Забула сказати, — мовила Ліна дорогою. — Соломія розповіла про загибель твого батька. Співчуваю втраті... Як він помер?

— Я його вбив, — сухо відповів Северин. — Коли він намагався загризти мене.

— О боги... Це жахливо, — її голос прозвучав налякано. — Вибач, я не знала...

— Не варто.

Розмова згасла. Коли вони дійшли до галявини, де білим колом росли поганки, характерник відчув: тут.

— Відьмине кільце, — констатував Северин.

— Так, — Ліна скинула з плеча торбу. — Тримайся подалі від нього. Всередину не заходь. За жодних обставин не заходь!

Характерник кивнув, набив тютюном носогрійку і спостерігав, як Ліна готується до ритуалу: ставить товсті свічки між грибів, вправно креслить ножем на землі незнайомі символи, лаштує у центр кола невеличке люстерко дзеркалом до неба.

Що за ритуал вона планує? Соломія ніколи і нічого не забороняла без вагомої причини.

А, байдуже, вирішив Северин. Вона допомагала мені, я допоможу їй, та поїду далі з чистою совістю, поставивши остаточну крапку. Як вчасно з'явилася Катря!

Пізньої осені вечоріло швидко. Небо вкрило хмарами, і, якби не запалені свічки, навкруги панувала б суцільна темрява. Відьма розписала обличчя вугіллям (зірка з п'ятьма променями на лобі та ще два незнані Северину знаки на щоках), перевела подих, перевірила коло і розтерла долоні.

— Готово, — сказала Ліна.

Чорнововк сховав люльку. Раніше він би пожартував над її розмальованим лицем, але спитав тільки:

— Тепер мені відвернутися?

— Так, — Ліна махнула рукою. Пальці також були вимащені вугіллям. — Краще стань подалі, до дерев. Аби не чув закляття.

— Твоя воля.

Северин відійшов до смуги лісу і повернувся обличчям до темряви.

— Готовий, — відзвітував характерник.