Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Тут давно нікого не було. - Досить голосно промовив лікан.

 - Тс-с. – Зашипіла на нього ельфійка. - Ти чого так галасиш? Раптом тут все ж таки хтось є?

 - Нєє, нема. Я чую тільки запах вогкості та пилу. Сюди тварини не приходили десь із місяць, а то й більше. Зовсім немає жодних слідів. Ні на стінах, - Ронал обнюхав найближчу до нього стрімку частину печери, потім нахилився. - Ні на підлозі, ні, тим більше, у повітрі. Все спокійно. Королева, можете підпалювати смолоскипи.

Всі повернули голови до Лії, яка стояла поруч із Магумою. Її лусочки злегка поблискували в слабкому мерехтінні лавових прожилок стража. Здавалося, що дракон оповитий казковим світлом. Видовище було чарівним. Лія повернула голову до демона. Той глянув на неї, але нічого не відповів і не подав жодного знаку. Мовляв, вирішуй сама. Тоді дівчина глибоко зітхнула:

- Боюся, що в мене нічого не вийде. Це погана затія. І тільки Ронал хотів щось заперечити, як Магума схопився руками за саморобні смолоскипи з дощок судна і залишків вітрил, прихоплених із собою, і почав розігрівати їх. Через пару секунд вони спалахнули яскравим полум'ям. Усі заплющили очі.

 Звикнувши до світла, непрохані гості піщаних тунелів озирнулися. Перше, що впало у вічі, так це глибокі порізи від гострих кігтів на стінах і підлозі печери. Вони були скрізь. Тунель, яким їм треба було йти, освітлювався лише на кілька метрів. Схоже, що десь недалеко він або повертав, або йшов униз, оскільки стеля теж нахилялась. На ній то там, то там прозирали клапті чорної з помаранчевим шерсті. Це означало, що левощури в цьому місці просувалися насилу. Десь капала вода, просочуючись крізь піщані гори.

- Тихо, як у склепі. – Прошепотіла Маль, проковтнувши слину від страху.

 - Може, левощури покинули свої нори? Пішли там, чаю попити? - Спробував пожартувати Гредхард, переступаючи з ноги на ногу.

 - Добре, якщо так, старий. - Пошепки озвався Магума, вдивляючись у темряву.

- Не хочеться мені зустрічатися з цими монстрами в їхньому ж будинку. - Продовжував міркувати торговець, поглядаючи то на стіни, то на стелю. Йому, людині, страшно було навіть уявити, що існують такі величезні печерні гризуни. – Ой, як не хочеться!

- Ідемо, треба рухатися далі. - Скомандувала Лія. Друзі перезирнулись і рушили один за одним, залишаючи вологі сліди на підлозі. Кожен дивився на всі боки, прислухаючись в очікуванні раптової атаки небачених раніше істот. Усі ступали якомога тихіше.

Довго чи мало часу минуло, хто знає? Маленький загін йшов і йшов. Паралельно з їхнім тунелем з'являлися інші проходи, які виглядали зі стелі, стін і навіть підлоги. Дірки розміром з турбіну для середнього корабля (десять ліктів у діаметрі) приховували у своїй темряві незвідане і страшне.

Ронал йшов попереду, орієнтуючись на свій нюх. Іноді він швидко вибирав шлях на роздоріжжі, а іноді доводилося зупинятися і чекати, поки він сходить на розвідку в той чи інший тунель.

- Знаєте, щось тут нечисте. - Заявив перевертень, коли повернувся з чергового тунелю до друзів, які чекали його на роздоріжжі. - Запах цих монстрів є, але якийсь слабкий. Схоже, що вони тут нещодавно бігали, а тепер їх немає. Нам сюди. - Ронал кивнув убік. Повільно всі увійшли до лівого тунелю.

 - Може, щось сталося з ними? - Напівголосно сказала Маль, уважно спостерігаючи за черговою чорною діркою в стелі. Вона йшла за Роналом, уважно прислухаючись, щоб встигнути скинути лук до можливого нападу.

- Чай пішли пити, так, Гредхарде? - Пожартував над старим Магума. Той хмикнув у відповідь.

- Ні. Тут інше. – Продовжував міркувати лікан. - У них, схоже, сплячка почалася через мусони. Сплять собі по норках, відпочивають, поки ми тут шарахаємося з боку в бік по їхньому будинку, ха-ха-ха.

- Чого? Що ти таке кажеш? – Здивувалася ельфійка. – Звідки таке припущення?

- Це не припущення. Це є констатація факту. – Магума хоч і намагався говорити тихо, але його голос все одно гримів серед печер. - Нам пощастило, що прийшли дощі.

- Звідки ти знаєш? - Не вгавала Маль, зупинившись так різко, що торговець, який йшов за нею, налетів на дівчину. Ельфійка розвернулася і зло подивилася на згорбленого стража. Її очі виблискували у світлі смолоскипа праведним гнівом. Вона починала кипіти. Як так, знати це все і нікому не сказати?

 - У книзі Аліки прочитав. - Відповіла за демона Лія. - Правильно?

 Магума ствердно кивнув головою. Ельфійка хотіла накинутися на того з кулаками, але Ронал вчасно втримав її.

 - Охолонь, Маль.

 - Ну, чому? Чому він не сказав нам цього раніше? - Не вгавала лучниця. Вона хоч і злилася, але продовжувала говорити пошепки.

- А що б це змінило? - Поставив Магума резонне питання. - Ти йшла б і пісні співала на все горло? Ми в печерах, і тут довкола здорові агресивні тварюки, і...

- Які сплять глибоким сном. – Перебила його ельфійка.

 - Сплять, так. Але ще неглибоким сном. Мусони почалися тільки приблизно вчора. – Парував гнівним пошепком Магума. – Обережність нам ще потрібна. Чого ти кип'ятишся?

 - Апчхі! - Несподівано голосно пролунало в печері. І наступної миті поверх голів Ронала і Маль промайнула вогненна маса.