Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

 - Голова начебто на місці, Ваша Величність. – Засміявся Ронал, витрушуючи пісок з кишень куртки, з плечей та голови. Потім він сів і зняв чобіт та постукав ним по шматку щогли, витрушуючи пісок з нього. Задоволений проведеною процедурою, Ронал почав робити те саме і з другим чоботом. Гредхард наслідував його приклад.

 - Зі мною теж все добре. Усього пара подряпин завдяки Вам, королева. - Оглядаючи своє тіло, відповіла ельфійка. Вона дістала гребінь з кишені своєї накидки і відійшла подалі, щоб вичісати своє срібне волосся, поки воно ще було мокрим. Їй довго довелося чухати довгі локони. Пісок пустелі був такий дрібний, що ніяк не хотів покидати її голову. Зрештою втомившись, Маль покинула цю справу, вирішивши, що коли треба буде, він висипеться сам.

 - А в мене перед очима троїться. Лія, коли наступного разу приземлятимешся, не волочи моє старе тіло по землі, гаразд? — Казав торговець, сідаючи недалеко від Ронала на одну з поламаних дощок палуби, які валялися скрізь.

 - Добре, вибач за це. - Стиснувшись, відповів дракон.

- Та нічого. - Втомлено відгукнувся Гредхард і спробував розслабити своє тіло, оперши його об борт корабля.

Пізніше виявилося, що через невдале приземлення постраждала не лише голова Гредхарда. Лія зламала крило, на яке приземлилася. Одна з кісток не витримала передчасного навантаження і переламалася, вийшовши однією своєю частиною у світ. Маль підлікувала рану королеви, закривши відкритий перелом, але повного відновлення магії ельфійки виявилося недостатньо. Плоть набагато легше відновити, ніж міцну кістку. Магума закріпив перелом, прив'язавши крило до тіла дракона знайденою мотузкою, а щоб вона не натирала, обв'язав її частиною вітрила.

Ситуація скллась не з веселих. Всі були пригнічені і не говорили між собою, занурені у свої думки. А дощ невблаганно лив, начебто тисячі богів виливали свої сльози.

 - І що ж нам тепер робити? Довго тут сидіти ми не зможемо. - Нарешті промовив Ронал питання, яке вже довго літало у повітрі, але ніхто не наважувався його проговорити голосно. Помітивши, як ельфійка, яка сидить поруч, стискається від холоду, хлопець накинув на плечі Маль свою куртку. Та з подякою в очах усміхнулася перевертню.

- Повернутися ми точно не в змозі, надто далеко. Та й провізії на весь зворотній путь нам не взяти. Доведеться йти до узбережжя, воно ближче. - Лежачи на колінах ельфійки говорив Гредхард. Маль намагалася залікувати його хвору голову.

- Але як? Під дощем теж не підеш, нас затягне у хиткі піски! Апчхі! – Чхнула промокла до нитки Маль, щільніше загортаючись у куртку перевертня. Магума нагрів своє тіло і поклав на спину Маль свою долоню. Помітивши це, Ронал ревно відсунув руку напівбога. Сам сів за дівчиною і притис її до себе. Магума тихо хихикнув, а Маль накинула на себе капюшон, приховавши від перевертня своє збентежене обличчя.

Дракониця встала і попрямувала у бік виходу з укриття. Вона виглянула назовні й уважно оглянула околицю крізь сіру завісу дощу. ЇЇ гострі очі помітили вдалині невисоку скелю, яка утворилася з кварцу протягом багатоьох тисячоліть. На її схилі зяяло кілька чорних дірок, схожих на входи до печер.

 - Може, підемо ними? – Показала королева на дірки у скелі кивком голови.

- Там тисячі тунелів, нам не знайти потрібний! - Відповіла їй Маль схвильовано, показавши свої смарагдові очі з капюшона.

 - На додаток, це не просто печери, а тунелі, прориті левощурами. Хто знає, скільки їх там? Та й чи травоїдні вони? - Протягнув Гредхард, знову взявшись за голову. - Зі слів однієї моєї знайомої, ці створіння величезні! Це те саме, що самому залізти в пащу до ведмедя!

- Левощури живуть невеликими групами, від трьох до п'яти тварин. Всі свої тунелі вони будують за одним принципом: є один головний вхід, за яким, як у трубі, здійснюється вентиляція внутрішніх проходів. А від нього вже йде багато різних гілок, у тому числі виходів. Найчастіше вихід знаходиться біля води. Для створінь, які живуть у пустелі, вода дорожча за золото. Тому, знайдемо вихід – знайдемо воду, тобто океан. - Зауважив демон, піднявши вказівний палець вгору.

- Магумо, звідки ти це знаєш? - Запитала Маль, притискаючись спиною до перевертня. Вона, нарешті, почала зігріватися.

- У книзі Аліки прочитав. - Вискаливши ікла, посміхнувся Магума.

- Тоді нам варто спробувати пройти тунелями, га? Важливо, щоб ми знайшли цей головний. Або пан, або пропав. – Знизав плечима Ронал. – Мій нюх може допомогти нам у цьому.

 - У мене заперечень немає. Після падіння корабля і двох зустрічей зі Скаїром ми не загинули, тому, сподіваюсь, прохід тунелями теж нам під силу. - Лія повернулася вглиб укриття, по дорозі шукаючи на підлозі те, що може їм стати в нагоді. – Візьмемо мінімум їжі, щоб не привертати уваги мешканців печер. Думаю, сухий сир, в'ялене м'ясо і кілька хлібних коржиків підійдуть чудово.

- Так, королева. - Демон відразу зібрав невеликий мішок з їжею і закинув на свої плечі. Всі піднялися, переглянулись і, не змовляючись, бігом попрямували до скелі. Пробігши під нескінченним дощем, друзі зайшли в одну з печер і зникли в її тіні, а корабель так і залишився борознити піски великої пустелі примарою.

Непроглядна темрява була скрізь, з усіх боків. Сильно пахло вогкістю та гниллю. Страж, який зігнувся майже навпіл через низьку стелю, нагрів себе зсередини. Маль, Ронал і Гредхард зняли з себе верхній одяг і закинули його на плечі Магуми. Повалив пар, і напівбог зіщулився від приємного відчуття.