Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вона точно сказала, що Віттакер там був, коли вона обслуговувала гурт?
— Гадаю, що так. Вона якраз відповідала на це питання, коли прийшов Віттакер... так, зажди.
Робін зупинилася і роззирнулася. Захопившись розмовою, вона десь завернула не туди на шляху до метро. Сонце заходило. Краєм ока Робін ніби помітила, як за стіну відступила якась тінь.
— Корморане?
— Я тут.
Може, та тінь їй просто привиділася. Робін вийшла на якусь незнайому тиху вулицю, але ось світло у вікнах, а он вдалині якась парочка. «Я в безпеці»,— запевнила себе вона. Все гаразд. Просто треба повернутися тим самим шляхом.
— Усе добре? — різко спитав Страйк.
— В нормі,— відповіла Робін.
— Де саме ти зараз?
— Біля станції «Кетфорд-Бридж»,— відповіла Робін.— Не знаю точно, як сюди зайшла.
Казати про тінь не хотілося. Вона обережно перейшла на протилежний бік вулиці (ставало дедалі темніше), щоб не підходити до стіни, за якою бачила ту постать. Переклавши мобільний у ліву руку, Робін міцніше взялася за сирену у правій кишені.
— Повертаюся тим самим шляхом, яким прийшла,— сказала вона до Страйка, щоб той знав, де вона.
— Ти щось бачила? — спитав він.
— Не знаю... мабуть, так,— зізналася Робін.
Та коли вона проходила повз щілину між будинками, де ніби помітила постать, там нікого не було.
— Я якась знервована,— мовила Робін, пришвидшуючи кроки.— Зустріч з Віттакером була не дуже приємна. В ньому справді є щось таке... бридке.
— Де саме ти зараз перебуваєш?
— Десь за двадцять футів від місця, де ти мене про це питав минулого разу. Зажди, бачу назву вулиці. Якраз повертаюся, вже бачу, де завернула не туди, насправді треба було...
Кроки Робін почула лише тоді, коли вони наблизилися до неї впритул. Дві великі руки у чорних рукавичках охопили її, притиснувши її власні руки до боків, вибивши повітря з легень. Мобільний вислизнув з руки і з тріском упав на тротуар.
52
Do not envy the man with the x-ray eyes.
Blue Oyster Cult, “X-Ray Eyes’[44]
Страйк, який стояв у тіні складу в Боу, спостерігаючи за Блондін-стріт, почув, як Робін раптом зойкнула, як вдарився об тротуар мобільний, як зашаруділи і затупали об асфальт ноги.
Він побіг. Зв’язок з телефоном Робін не перервався, але нічого не було чути. Паніка загострила його розум, притлумила біль; Страйк мчав темною вулицею в бік найближчої станції. Треба ще один телефон.
— Ану позич, друже! — гукнув він до двійка худих чорних підлітків, один з яких стискав мобільник.— Відбувається злочин, мені потрібен твій телефон!
Габарити Страйка й аура влади, яку він випромінював, змусили підлітка віддати телефон з переляканим і здивованим виглядом.
— Ходімо зі мною,— крикнув хлопцям Страйк і побіг у бік люднішої вулиці, де можна спіймати кеб; власний мобільний він так і притискав до вуха.— Поліція! — закричав він у телефон
хлопчика; спантеличені підлітки бігли за ним, мов охоронці.— Біля станції «Кетфорд-Бридж» напали на жінку, я з нею розмовляв по телефону, коли це сталося! Це просто зараз... ні, я не знаю, на якій вулиці, але це неподалік станції! Так, просто зараз, я з нею розмовляв, коли її схопили, я це чув! Так!.. Чорт, поспішіть!
— Дякую, друже,— видихнув Страйк до хлопця і кинув телефон йому в руки. Той ще кілька ярдів пробіг за ним слідом, не зрозумівши, що вже не треба.
Страйк забіг за ріг; Боу серед районів Лондона був йому цілком незнайомий. Помчав повз паб «Дзвони Боу», не зважаючи на червоногарячі спалахи болю у коліні, незграбно махнув вільною рукою, щоб утримати баланс; другою рукою він так і притискав до вуха свій мовчазний мобільний. Тоді почув, як на тому кінці лінії спрацювала кишенькова сирена.
— ТАКСІ! — заволав Страйк, побачивши далеке жевріння таблички-шашки.— РОБІН! — загорлав він у телефон, певний, що вона не чує його за верещанням сирени.— Робін, я подзвонив у поліцію! ПОЛІЦІЯ ЇДЕ! ЧУЄШ, ТИ, ПОКИДЬКУ?
Таксі поїхало без нього. Відвідувачі «Дзвонів Боу» витріщалися на ненормального, що на повній швидкості прокульгав повз них, волаючи і лаючись у телефон. З’явилося друге таксі.
— ТАКСІ! ТАКСІ! — загорлав Страйк, помчавши до нього, аж тут у слухавці почувся задиханий голос Робін.
— Ти... ти тут?
— ГОСПОДИ БОЖЕ! ЩО СТАЛОСЯ?
— Не... кричи...
Величезним зусиллям Страйк прикрутив звук.
— Що сталося?!
— Нічого не бачу,— озвалася Робін.— Нічого не... бачу...
Страйк відчинив дверцята таксі й аж упав всередину.
— Станція «Кетфорд-Бридж»! Швидше! В якому сенсі — не бачиш? Що він тобі зробив? ТА НЕ ТОБІ! — крикнув Страйк до спантеличеного таксиста.— Їдьмо, їдьмо!
— Hi... то твоя клята сирена... фарба... просто в обличчя... ох, чорт...
Таксі набирало швидкість, але Страйкові довелося буквально тримати себе в руках, щоб не підганяти таксиста ще.
— Що сталося? Ти поранена?
— Т... трохи... о, тут люди...
Тепер і він їх почув — людей, які збиралися навколо Робін, бурмотіли, збуджено перемовлялися між собою.
— ...до лікарні,— почувся голос Робін, яка говорила не в телефон.
— Робін? РОБІН?
— Та не кричи! — озвалася вона.— Слухай, тут викликали «швидку», я зараз...
— ЩО ВІН ТОБІ ЗРОБИВ?
— Порізав... руку... Гадаю, треба буде шви... Боже, як боляче...
— Яка лікарня? Дай мені з кимсь із них поговорити! Зустрінемося там!
Страйк зайшов до відділення невідкладної допомоги Університетської лікарні Левішема за двадцять п’ять хвилин. Він сильно кульгав і мав таке стражденне обличчя, що ласкава медсестра запевнила — лікар зараз його прийме.
— Та ні,— відмахнувся Страйк, шкутильгаючи до реєстрації,— я до пацієнта... Робін Еллакотт, ножове поранення...
Очі Страйка панічно оббігли приймальню, де на колінах у мами плакав маленький хлопчик і стогнав, обхопивши руками закривавлену голову, п’яний чоловік. Медбрат показував задиханій літній пані, як користуватися інгалятором.
— Страйк... так... Міс Еллакотт казала, що ви прийдете,— мовила чергова медсестра, переглянувши дані в комп’ютері, як здалося Страйкові, навмисне і не до речі неквапно.— Вперед коридором, праворуч... перша палата.
Страйк посковзнувся на осяйній підлозі, лайнувся, кинувся далі. Кілька людей провели поглядами його велику незугарну постать, підозрюючи, що в чоловіка не всі вдома.
— Робін? Чорти б мене вхопили!..
Гі обличчя спотворювали червоні плями; обидва ока набрякнули. Молодий лікар,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
