Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Вона не відводила від Рема злого погляду. Той спершу мовчав, навіть відвернув трохи обличчя, але не зміг довго протистояти. Зрештою, він був слабким – можливо, найслабшим з усіх, кого доводилося зустрічати Айзі.  

 – Це необхідність, – зрештою вичавив він, відступаючи на крок назад від неї. Тепер вона могла його бачити повністю – не тільки лице чи ноги. Він почав нервово ходити колами, постійно перекочуючи в долонях круглий артефакт захисту. 

Айза спершу навіть не могла придумати відповіді. Необхідність?

 –...що? – тільки і сказала вона, втискуючи усю свою недовіру і гнів у одне коротке слово. 

Рем різко повернувся до неї. Однієї краплі несхвалення у її голосі вистачило для того, щоб його постава з зігнутої і невпевненої перетворилася у пряму, а з голосу зникла навіть якась подоба жалю. 

 – Це необхідність, – знову сказав він із притиском. – Інакше приватні контори можуть погубити усю Естрію. Так далі продовжуватися не може. 

Брови Айзи, і до того високо підняті, могли би з легкістю загубитися у волоссі. 

 – Ти працюєш у приватній конторі. Ми разом там працюємо. І це єдина причина, чому по місту ще не розгулюють духи.

Рем замовк на мить, але тут Айза почула інший звук. Аглай нарешті піднявся з підлоги. Вочевидь, він домалював пентаграму, і тепер перевіряв свою роботу. Задоволений результатом, за хвилину він відійшов від неї і почав підніматися до вівтаря, де сиділа Айза. 

 – Ось і все, – сказав Аглай, потираючи руки об штани. На щоці його все ще красувався поріз – запалений і зовсім свіжий, і від цього Айза не змогла втримати кривої посмішки. 

Аглай подивився на неї, схиливши голову в бік. 

 – Я здивований, що ти посміхаєшся. Зрештою, нічого хорошого на тебе не очікує. 

Цього разу Рем не став виступати перед Айзою і намагатися її захистити. Вочевидь, близькість Аглая робила його вже не таким сміливим. Айза глитнула, але не стала запитувати, що на неї очікує. Вона все ще… все ще сподівалася, що Тесей прийде. 

Або що вона впорається сама. 

Натомість вона знову підняла очі до Аглая і Рема. Не було способу розірвати пути, але Айза все ще намагалася дістатися до них своєю магією. А та діяла з вибриками – сила живих мала не так багато можливостей в ту ніч, коли над містом панувала Морена. Канатики сили, з якими вона так легко бавилася у кімнатці пані Серпик в архіві, тепер виверталися і вели себе, як слизькі і неприємні черви. Торкатися їх не хотілося, та Айза все ж намгалася ухопити їх кінчиками розуму. Якби тільки вона могла звільнитися… 

Через це вона ледь не пропустила, коли Аглай знову заговорив, і тільки в останню мить встигла підняти голову і видавити на лице зацікавлений вираз – як наче їй зовсім не однаково, що він там собі патякає. Втім, за мить Айза і справді вже не могла припинити слухати. 

 – Тобі цікаво, навіщо ми це робимо, мугирко? – запитав Аглай. Саме це слово, мугирка, в його виконанні звучало як найгірша з усіх можливих образ. Айза повільно кивнула, не полишаючи спроб звільнитися. Та вона відчувала, що північ вже підбирається, і тоді усі її спроби зробити хоч щось із своєю магією були би марними. Вона тільки сподівалася, що і магія Аглая також ослабне. А, можливо, і зникне повністю. 

 – Звісно, таким, як ти, цього ніколи не осягти. А все ж… – Аглай кілька разів клацнув язиком і пройшовся поглядом по Айзі, наче оцінював її. – А все ж. Певно, потім вже не буде нікого живого, кому я міг би розповісти цю історію. Тож можеш тішитися. 

Аглай говорив так, наче робив Айзі неабияку послугу. Айза не могла не погодитися; це і справді була послуга – якщо вона виживе і знатиме план Аглая, посадити його за ґрати до кінця життя разом із Ремом буде в рази простіше. 

 – Амулети – це основа некромантії. Це стабільність, це робочі місця, це налагоджений процес і порядок, – почав Аглай, і Айза заледве втрималася від того, щоб закотити очі. Амулети, артефакти і талісмани були допомогою – але точно не необхідністю. Та й до чого взагалі все це? – І кожна некромантська агенція має працювати за правилами – за однаковими, визначеними для усіх правилами. 

Айза вже починала підозрювати, до чого Аглай веде, і їй це зовсім не подобалося. Звісно, вона знала, що гільдія некромантів – найгірша установа, можливо, у цілій Естрії. Але коли вона про це думала, то уявляла перш за все корупцію, нескінченну бюрократію і кумівство, а не спроби знищити ціле місто, заповнене кладовищами. 

На щастя, Аглай не очікував від неї жодної відповіді. Він почав складати усе своє приладдя назад до валізки, не припиняючи говорити – вальяжно і неспішно. Він не допускав навіть думки, що щось в усьому його плані може піти не так. 

 – Приватні агенції отримали надто багато свободи останнім часом. Особливо у Райні. І вся некромантська галузь через це страждає. Люди можуть втратити вкладення, навіть роботу… 

Айза би сказала, що це Аглай може втратити вкладення, або ж він може втратити роботу. Звісно, приватні агенції не купували артефакти у таких кількостях, як їх виготовляла гільдія; та й не було у цьому жодного сенсу. Навіщо, коли можна за менші гроші найняти некроманта, якому не потрібно використовувати артефакти, щоб упокоїти духа чи трупа?..