Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп

Глава 111

Стукаючи каблучками по кам'яній підлозі палацу, я вдивлялася в обличчя слуг і вельмож, що траплялися на шляху. Сьогодні доведеться в черговий раз вивести на чисту воду клан Диких тигрів. Чарівні кішечки були впевнені, що їм легко вдалося зачарувати наївну імператрицю, яка мало знається на тонкощах дипломатичних ігор. Ці підступні вусатики вже святкують перемогу, вірячи, що їм вдалося підсунути свою людину до ради імператора через мене.

Що ж, на них чекає велике розчарування. Не стала їх зупиняти, а зіграла у свою гру.Тепер у мене своя людина в їхньому клані, більше того, я здобула довіру голови. І на найближчі роки про Південні кордони нашої імперії можна забути. Тигри подбають про безпеку.

З роками я не просто навчилася грати у палацові ігри, плести інтриги, використовувати тактику ворога проти нього, а й з ворогів робити союзників. Зараз маю свою мережу шпигунів по всій країні, яка за своєю чисельністю перевищує навіть мережу мого чоловіка.

Він іноді сміється, якби я захотіла захопити всю владу в країні, мені це легко вдалося б.

«У кожному жарті є частка жарту» - відповідаю йому, за своєю шкідливою звичкою завжди над ним кепкувати.

У такі моменти Його Величність стає серйозним, в його очах я читаю завжди одне й те саме: «Я люблю тебе!»

Він знає, що я ніколи його не зраджу. Наші почуття з роками стають все сильнішими.

Мої батьки дивуються, в ті поодинокі моменти, коли ми приходимо в мій світ, як нам вдається ніколи не сваритися. Тільки я не знаю, як з ним можна лаятись. Коли я бачу мого Дракона, щоразу моє серце б`ється сильніше, а варто йому доторкнутися, як ноги стають ватяними. Від поцілунків так само крутиться голова і шумить у вухах, а тіло плавиться, немов віск у вогні.

Мама з батьком все так само шукають свої мінерали, ця їхня пристрасть затьмарила всі інші.

Потрапляючи на землю, у ті рідкісні роки, коли з'являються ворота, я завжди приїжджаю до рідної лікарні. У такі дні завжди трапляються дива. Хворі власними силами зцілюються, і хірургам немає роботи. Я хитро посміхаюся, слухаючи скарги Семена Ігоровича. Насправді він перебільшує. Завдяки моїм появам, він уже захистив докторську і взагалі є світилом медицини. Газети пишуть, що має золоті руки і цей лікар від Бога - надбання нашої країни. Пишаюся їм.

Сергій давно одружився, майже одразу ж після мого зникнення. У нього росте чудовий хлопчик, дуже схожий на батька. Якось зустріла колишнього в кафе, поважчав трохи, животик з'явився, сивина на скронях. Але все такий же, справжній детектив. Поки не докопається до істини – не заспокоїтися. Згадував ту зустріч із собаками на пустирі, я опустила очі, вдаючи, що не пам'ятаю. Не потрібно йому зайвої інформації.

Запитував мене про Ванька. Відповіла, що з ним все гаразд, можливо, скоро він теж «приїде» і вони зможуть побачитися та згадати старі часи.

Мій братик тепер головнокомандувач в армії Дракона. Як я не чинила опір, він все ж таки вибрав кар'єру військового. Аїра чекає на третю дитину, сподіваються на хлопчика, у них вже є дві дівчинки.

Їхні магії, об'єднавшись, не раз допомагали в війнах. Принцеса створювала ілюзії драконів, а братик направляв їх у стан ворога, несучи туди сум'яття та страх. Тому багато битв вдалося виграти практично без бою.

***

 

- Мені скоро йти, - промовив Вовченя, сідаючи поруч на повалене дерево.

Йому вже вісімнадцять, так швидко біжить час. Він виріс неймовірно красивим, струнким, високим з пишною шевелюрою попелястого волосся і темно-сірими, немов грозові хмари очима в обрамленні чорних вій. Вже не одне жіноче серце розбили ці щенячі очі.

- Страшно? - спитала тривожачись.

Душа стискалася від болю, розуміючи, що мені доведеться його відпустити, мого чудового хлопчика, мого малюка.

- Трохи, - чесно відповів принц, сумно посміхнувшись.

- Ти ж знаєш, що завжди можеш повернутися, - почала я схвильовано. – Дракон за ці роки пом'якшав, і переглянув свій вирок, тобі не обов'язково йти.

- Я знаю, - кивнув Халгер, дивлячись з надією в далечінь. – Але я хочу дізнатися про цей світ, хочу побувати в незвіданих землях.

- Я боюся, що більше ніколи тебе не побачу, - промовила, намагаючись тримати себе в руках і не розплакатися при ньому.

- Я повернуся, обов'язково! – радісно запевнив Халгер. - З красунею дружиною. Шкода, що ваша величність так і не дочекалася мене. Не знаю, чи зможу знайти таку ж.

Хотіла сказати, що я не ідеал, і взагалі, не треба шукати таку саму, але хлопчик несподівано бадьоро продовжив.

- До речі, мені передбачили, що я знайду своє кохання в одному зі світів, - задоволено видав він. – Тож мені обов'язково треба йти. Ви самі назвали мене Благородним, не можу вчинити інакше.

Трохи помовчавши, він продовжив.

- Бачив учора, як братик тренує Молодшого дракона, мимоволі згадав, як він так само зі мною порався.

Його погляд став задумливим і мрійливим, у мене утворилася грудка в горлі.

Діти обов'язково повинні залишати рідну домівку, щоб розправити крила і полетіти, щоб знайти себе і стати щасливими.

І повертатися додому, приносячи з собою шум і радість та незабутні миті душевного тепла.

«Будь щасливий, мій хлопчику!» - подумала, дивлячись на невеликий загін, на чолі з Благородним вовком, що виїжджав через центральні ворота палацу назустріч пригодам.

***

- Ходімо зі мною! - якось таємниче прошепотів Асгард на одному з нудних прийомів.

Затесавшись між гостями, ми тихо втекли зі свята. Мудрий лев, помітивши наш маневр, дбайливо прикрив втечу основних осіб держави. Біля воріт нас уже чекали осідлані коні.

З того дня ми регулярно робили цей трюк.

Вибравшись за межі столиці, залишили коней і далі летіли на крилах. Моя магія з часом зміцніла настільки, що я могла літати добу безперервно, не відчуваючи втоми.

Ми відпочивали на вершинах гір, радіючи красі природи навколо та насолоджуючись один одним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍