Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

не було? Ви ж не будете цього заперечувати чи будете? Це стосувалося справи чи не стосувалося? Це частина вас, і було б неправильно таке приховувати.

— О Господи…

— Не дивно, що ви намагаєтеся все забути. Але, Бредлі, людина мусить відповідати за свої вчинки, і минуле нікуди не зникає. Ви не можете перекреслити його, вирушивши до вигаданого світу чи вирішивши, що життя почалося вчора. Ви не можете за одну ніч стати іншою людиною, хай би яким закоханим були. Таке кохання — ілюзія, уся та «переконаність», про яку ви говорите, — теж ілюзія. Ви наче одурманені наркотиками.

— Ні, ні, ні.

— Хай там як, усе вже скінчилося й нікому не нашкодило. Можете не надто перейматися докорами сумління чи чимось таким, вона вже й сама зрозуміла, що це було помилкою. У неї залишилося трохи здорового глузду. Правду кажучи, не варто так буквально розуміти почуття молоденької дівчини. Ви не дорогоцінну перлину загубили, мій любий Бредлі, і збагнете це раніше, ніж можете собі уявити. Незабаром ви й самі зітхнете з полегшенням. Джуліан — геть звичайна маленька дівчинка. Вона ще незріла, нецілісна, як ембріон. Звичайно, у ній кипіло чимало почуттів, але насправді не так уже й важливо, кому їх дарувати. Вона тепер у такому мінливому віці. І в жодному з її великих захоплень немає ані постійності, ані непохитності, ані глибини. За останні два чи три роки вона безліч разів «закохувалася до нестями». Дорогенький мій, невже ви справді гадали, наче для пристрасті молоденької дівчини на вас клином зійдеться світ? Я була такою самою. Ох, прокидайтеся, Бредлі. Подивіться на себе в дзеркало. Повертайтеся з небес на землю.

— І вона прийшла простісінько до вас?

— Думаю, так. Вона приїхала одразу після Арнольда…

— І що вона сказала?

— Перестаньте вдавати із себе короля Ліра…

— І що вона сказала?

— Що вона могла сказати? Що будь-хто міг би сказати? Ридала, як ненормальна, і взагалі…

— О Боже, о Боже.

— Вона змусила мене повторити все до найменших деталей та присягнутися, що це правда, і аж тоді повірила.

— Але що вона сказала? Ви не можете пригадати нічого з того, що вона дійсно сказала?

— Вона сказала: «Якби ж це сталося не так нещодавно». Гадаю, для неї це найважливіше.

— Вона не зрозуміла. Усе було не так, як ви розповіли. Коли ви це сказали, воно перестало бути правдою. Слова, якими ви скористалися, передають що завгодно, тільки не правду. Ви очікували…

— Мені шкода! Я не знаю, яких слів ви від мене чекали! Ті, якими я скористалася, здавалися мені цілком відповідними й точними.

— Вона не могла зрозуміти…

— Думаю, вона зрозуміла, Бредлі. Мені шкода, але, гадаю, що вона зрозуміла.

— Ви сказали, що вона плакала.

— Ой, несамовито, як дитина, яку збираються покарати. Але вона завжди любила поплакати.

— Як ви могли сказати їй, як ви могли… Але вона мусила зрозуміти, що все було інакше, що все було інакше…

— Ну, гадаю, все було саме так!

— Як ви могли розповісти їй?

— Це була Арнольдова ідея. Але, чесно кажучи, я вже тоді відчула, що більше не мушу тримати язика за зубами. Подумала, що невеличке потрясіння поверне Джуліан здоровий глузд…

— Чому ви прийшли сьогодні? Вас послав Арнольд?

— Ні, не зовсім. Я вирішила, що варто розповісти вам про Джуліан.

— Але ви нічого не розповіли мені!

— Про те, що все це… ну, вам усе одно доведеться змиритися… уже позаду.

— Ні!

— Не кричіть. А ще вам, звичайно, байдуже, але я прийшла через якусь свою доброту. Подумала, що зможу допомогти вам.

— Я мушу побачитися з Джуліан, мушу побачитися з нею, мушу знайти її, я мушу пояснити…

— Я хотіла залагодити всі справи. Тепер, коли все врешті закінчилося як слід. Ще з того дня, коли Арнольд зателефонував вам і ви прийшли до нас, я відчуваю, що ви загубилися в темряві, нічого не розумієте, заплуталися в помилкових уявленнях. Наважуся сказати, що мої спроби допомогти вам не дали результату. А я справді хотіла допомогти. Знаю, що ви маєте чималі емоційні запити, знаю, що ви дуже самотній, мабуть, мені взагалі не варто було втручатися. Але я відчула, що можу втрутитися просто тому, що мала таку сильну власну позицію. Я, як дурепа, вигадала, наче ви поділяєте думку, що зі мною все гаразд. Тобто я думала, що ви розумієте, як міцно ми з Арнольдом поєднані та які ми насправді щасливі. Напевно, потрібно було на цьому наголосити. Я не вводила вас в оману, але дозволила вам самостійно збитися на манівці, даруйте. Коли люди потребують тебе, варто поводитися з ними надзвичайно обачно, а я була недостатньо обачною. Розумієте, боюся, це одна з тих недобросовісних речей, що трапляються між одруженими людьми. Вони симпатизують комусь або шукають чиєїсь симпатії, а потім біжать простісінько додому й усе одне одному розповідають. Я жодної миті не обманювала Арнольда, і він мене теж. Напевно, чужі не розуміють цього, напевно, не можуть зрозуміти. Хороший шлюб дуже міцний і гнучкий, він пружний. Ви казали мені про зраду та обурення. Боюся, це вас зрадили й вам доведеться нести тягар обурення. Я картаюся й перепрошую, не варто було покладатися на ваше розуміння. Одружені люди нерідко занапащають неодружених, така їхня доля. Ми з Арнольдом дуже близькі, ми навіть сміялися із цього всього: з вас, і Крістіан, і Джуліан. Та, дякувати Богові, врешті-решт усе більш-менш добре владналося. Я знаю, що зараз вам страшенно сумно, але незабаром стане краще. Це була подорож до світу абсурду, яка, можливо, навіть піде вам на користь. Тож збадьоріться, любий Бредлі. Не варто так серйозно ставитися до цього світу.

Я від здивування не зводив із неї очей. Рейчел була приваблива, бліда, ввічлива, чуйна й виразна, красномовна, у ній вирували почуття власної гідності та рішучість.

— Рейчел, мені здається, ми взагалі не розуміємо одне одного.

— Гаразд, не засмучуйтесь. Пізніше ви відчуєте полегшення. Спробуйте не ображатися на мене й на Джуліан. Від цього вам лише гіршатиме.

— Ми розмовляємо різними мовами. Таке враження, наче я слухаю якусь тарабарщину. Вибачте, я… Утім, хіба Арнольд не закоханий у Крістіан? Мені здавалося, річ була в…

— Авжеж ні. Це Крістіан собі щось вигадала. Вона трохи побігала за Арнольдом, ви ж знаєте, скільки в неї енергії. Це розважало його й тішило, але він ніколи не ставився до неї серйозно. На щастя, вона розумна жінка й невдовзі побачила, що це шлях у нікуди. Бредлі, чому б вам не піти й не побачитись із