Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

справи в слідчій інстанції, коли присяжні вирішили передати Ковпервуда суду. Він був досить цікавим типом, увагу до себе привертав насамперед своєю неймовірною худорлявістю. Техніку судової справи і закони він знав добре, але уявлення не мав про те, що знають мудрі судді. Себто про справжнє життя, про те невловне сплетіння обставин, які волають до серця судді, перевертаючи всі писані закони, а часом навіть засвідчуючи їх повну непридатність. Досить було глянути на цього худезного педанта, на його кучеряве сиве волосся, блакитно-сірі риб’ячі очі, на правильні, але неодухотворені риси обличчя — щоби сказати, що він начисто позбавлений уяви. Правда, він би вам не повірив і... оштрафував би вас за неповагу до суду. Старанно використовуючи кожну найменшу удачу, отримуючи вигоду з кожної слушної ситуації, рабськи прислухаючись до владного голосу своєї партії та догідливо підкоряючись всесильному капіталу, він зумів досягти свого нинішнього поста. Утім, це було не таке вже й велике досягнення! Платню він одержував всього-на-всього шість тисяч доларів на рік, а його скромна популярність не виходила за межі тісного маленького світу місцевих адвокатів і суддівських чиновників. І все ж він відчував неабияке задоволення, мало не щодня бачачи своє ім’я в газетах, що повідомляли: містер Пейдерсон головував у суді… розбиралася така-то справа… він виніс такий-то вирок. Він вважав, що це перетворює його на помітну фігуру. «Дивіться, я не такий, як усі!» — часто думав він і радів. Він бував дуже задоволений, коли на порядку денному в нього була гучна справа, і, сидячи перед сторонами та публікою, уявляв себе воістину видатною персоною. Щоправда, час від часу химерне сплетіння життєвих обставин бентежило його обмежений розум; але в усіх таких випадках він незмінно пам’ятав про букву закону. Досить було поритися в папках старих процесів, щоб дізнатися, як вирішували такі питання розумні люди. Правда, всі адвокати — великі пронози. Вони підсовують судді під ніс судові рішення, не зважаючи на його думку та погляди.

— Ваша честь, у тридцять другому томі судових рішень штату Масачусетс, сторінка така-то, рядок такий-то (справа Ерандела проти Беннермена) ви знайдете... — і так далі, і так далі. Як часто це можна чути в суді! Багато думати в більшості таких випадків вже не доводиться. А святість закону тим часом возноситься, подібно до стягу, во славу можновладців.

Пейдерсона, як правильно зауважив Стеджер, начебто й не можна було назвати несправедливим суддею. Але, як і будь-який суддя, висунутий певною партією (в цьому випадку республіканською), він був відданий їй до мозку кісток, і тому був суддею упередженим. Зобов’язаний усим партійним зверхникам, він готовий був (звичайно, у міру своїх сил) на що завгодно, аби посприяти інтересам респуб­ліканської партії та вигоді своїх господарів. Більшість із них не дає собі труда глибше заглянути в механізм, названий совістю. Якщо ж вони і спроможуться це зробити, то їм, як правило, бракує вміння розплутати переплетені нитки етики та моралі. Вони щиро вірять у те, що підказує їм дух часу або ділові інтереси можновладців. Хтось одного разу обмовився: «Суддя, душею відданий концернам». І таких суддів безліч.

Пейдерсон теж належав до їх числа. Він обожнював багатство та силу. В його очах Батлер, Молленгауер і Сімпсон були великими людьми, а хто могутній, той і правий. Він давно вже чув про розтрату, в якій брали участь Ковпервуд та Стінер, і завдяки своєму знайомству з багатьма політичними діячами досить точно змалював собі загальну картину цієї справи. Республіканська партія, на думку її лідерів, була поставлена в досить скрутне становище хитромудрими махінаціями Ковпервуда. За його допомогою Стінер ухилився від праведного шляху набагато далі, ніж це дозволено міському скарбникові; і хоча він був ініціатором всієї справи, головна відповідальність падала на Ковпервуда, який підштовхнув скарбника до цього згубного вчинку. Крім того, республіканській партії потрібен був цап-відбувайло, і для Пейдерсона цим уже все було сказано. Щоправда, тепер, коли вибори пройшли і стало очевидно, що партія ніяких суттєвих збитків не зазнала, Пейдерсон не зовсім розумів, чому в цю справу так наполегливо втягують Ков­первуда. Але вважаючи, що у лідерів є для цього достатні підстави, не надто ламав собі голову над цим питанням. З різних джерел він чув, що Батлер має до Ковпервуда особисту неприязнь. У чому тут була заковика — ніхто точно не міг сказати. Загальна ж думка була така, що Ковпервуд втягнув його в якісь сумнівні спекуляції. Так чи інакше, всі розуміли, що цю справу вирішили розворушити в інтересах республіканської партії і для остраху рядових її членів. Задля більшого морального впливу на суспільство Ковпервуд має понести не менше покарання, ніж Стінер. Стінеру ж треба було визначити найбільший для таких злочинів термін ув’язнення, аби всі зрозуміли, яка справедлива республіканська партія і суд.

Згодом губернатор міг своєю владою (якщо він того забажає і якщо йому на це натякнуть лідери партії) пом’як­шити покарання. У поверховому розумінні широкої публіки судді квартальної сесії були подібні до вихованок монастирського пансіону, тобто жили поза мирською суєтою і не відали того, що творилося за лаштунками політичного життя міста. Насправді ж вони були прекрасно про все поінформовані, а головне — знаючи, кому вони зобов’язані своїм становищем і владою, вміли бути вдячними.

40

Коли Ковпервуд, свіжий, підтягнутий (типовий ділок і вдалий фінансист), увійшов у супроводі батька й адвоката до переповненої зали суду, всі звернули свої погляди на нього. Ні, подумалося більшості присутніх, не схоже, щоб такій людині було винесено обвинувальний вирок. Він, безумовно, винен, але так само ж безсумнівно, що у нього знайдуться способи і засоби обійти закон. Його адвокат, Гарпер Стеджер, теж видався всім розумною і спритною людиною. Погода стояла холодна, і обидва вони були одягнені в довгі блакитно-сірі пальта (за останньою модою), Ковпервуд в ясну погоду мав звичай носити бутоньєрку в петлиці, але сьогодні він від неї відмовився. Його краватка зі щільного фіолетового шовку була заколота шпилькою з великим блискучим смарагдом. Якщо не брати до уваги тоненького ланцюжка від годинника, то на ньому більше не було ні­яких прикрас. Він завжди справляв враження людини життєдіяльної, але стриманої, добродушної і в той же час самовпевненої та ділової. А сьогодні ці його якості виступали особливо яскраво.

Ковпервуд з першого погляду охопив усю своєрідну обстановку суду, яка тепер так гостро його цікавила. Прямо перед ним