Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

Але коли я вийшла до холу, тоді й взагалі встала, і через це студенти почали тіснитися й вдарятися у спини один одного. 

Величезна статуя Касандри, богині мудрості, стояла білесенька, наче її щойно встановили. І тепер в її пустих раніше очах знову сяяли камінці: нехай не ті дорогоцінні камені, що колись, але вони надавали монументу вигляду завершеного і ошатного. 

Факультет ніби знову розцвів. 

– Це… – сказала я повільно, озираючись через плече на студентів. У їхніх лицях я бачила гордість, і сама ж відчула її – але не за роботу, яку вони виконали, а за них. Все ж таки мені неабияк пощастило. – Ви чудово впоралися. 

Я рушила далі, все ще побоюючись, що неочікувані сльози можуть пролитися, але перед підвалами зупинилася. Втім, Артей перехопив в мене ключ і сам вставив його у щілину. 

Я подивилася на нього з німим запитанням, а він тільки різко кивнув. 

– Я знаю дорогу, – сповістив він, і перший повів студентів вниз. 

Я ж залишилася ще стояти на вулиці, і поряд чомусь зупинилася Ліна. 

– Щось не так, Шелест? 

Дівчина похитала головою, а потім склала руки за спиною. 

– Я… хотіла дещо попросити, – невпевнено сказала вона. 

– Спробуй. 

– Скоро курс закінчиться, але я не хочу покидати менталістику. В мене нарешті виходить! – вона подивилася на мене майже з викликом і, не рухаючи й пальцем, підняла шмат снігу з землі. Під поглядом Ліни він змінив свою форму та перетворився у акуратну грудку, а потім полетів у кущі кизильника. – І це так корисно у цілительстві… 

Я кивнула, але з підозрою:

– До чого ти хилиш? 

– Візьміть мене на аспірантуру! Я буду наполегливо вчитися, я обіцяю, – вона склала перед собою руки у молитовному жесті і подивилася на мене майже зі справжнім благанням. 

Я мовчала кілька митей, просто не знаючи, що на це сказати. Та Ліна ще не закінчила.

– Леонард показав мені щити, і я навчилася – ви можете перевірити!

Я насупилася. Леонард? Звісно, в нього тоді вийшов хороший щит одного разу, але раніше… Раніше він був останньою людиною, що якої варто було би звертатися по допомогу у менталістиці. 

Як ж вони усі змінилися… 

Ліна дивилася на мене зі згачаючою надією, і я поклала руку їх на плече. 

– Звісно. Я… візьму тебе. Навіть якщо ти будеш єдиною людиною на курсі. 

Лице Ліни засяяло, а я трохи насупилася, пригадавши дещо. 

– А звідки ви взагалі дізналися про напад на мене? 

Дівчина насупилася, втупившись в землю. Зрештою вона похитала головою. 

– Не знаю… Мені сказав Леонард, а ось йому… Запитайте у нього. 

Я кивнула, а тоді мій погляд вловив фігуру, що рухалася крізь сніг прямо до нас. В неї було довге брунатне волосся, і я впізнала її одразу ж. 

– Побачимося пізніше, – сказала я Ліні стримано, а тоді розвернулася і так припустила геть від факультету, що аж п’ятки заблищали. 

Зрештою, якщо Ярош не зловить мене за роботою, тоді й не зможе читати лекції.