Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

— І вимірювати, до речі, теж. У мене також є певний Талант. У дитинстві я вчилась на агента-оперативника.  

Я вже поспішала до наступної контрольної точки:  

— Та невже? Чому ж ти облишила навчання? Вирішила, що це надто небезпечно? Не до твого смаку?  

— Небезпечно — так. Тільки дурні цього не розуміють.  

— Еге ж, еге ж... Тут так само десять градусів.  

Голлі записала температуру й провадила:  

— Ну, Голлі. ходімо?  

Ми почали розходитись. Джорджеві й Фло дістались   під   вал і перший поверх, Ґодвін з Верноном—два горішні.   Локвуд   і Кіпс, разом з нами, піднялися головними мармуровими сходами до другого поверху й зникли у відділі жіночого одягу. Ми з Голлі рушили далі, на третій поверх.  

Відділ чоловічого одягу займав три суміжні зали. Тут було досить-таки темно, бо сюди не сягало світло вуличних ліхтарів. У густій темряві поблискували сріблясті лиця манекенів, що стояли на світлих постаментах між вішаками з одягом. Нескінченні ряди костюмів, штанів, акуратно складених сорочок... Пахло кульками від молі, кондиціонером для матерії й вовною. Я відчула, що зараз тут стало помітно холодніше, ніж удень.  

Голлі понесла робочі торбини в дальній кінець зали, звідки ми мали розпочинати огляд, а я тим часом принагідно спитала в черепа:  

— Ну, що?  

— Я все обміркував, —    обізвався голос із мого рюкзака. — У   мене є ідея.  

— Чудово, — мені кортіло дізнатися: що ж це за химерний гомін, що виходить ніби з якоїсь величезної глибини? Це відчуття було для мене новим, тож будь-яка підказка черепа могла тут стати в пригоді. — Тоді я слухаю тебе.  

— Ось   тобі моя порада. Замани    її   до відділу господарчих товарів і вибий мозок сковородою.  

— Що?!  

— Я про Голлі.. Чудова нагода поквитатись із нею. Не до вподоби сковорода, візьми що-небудь інше. Можна, скажімо, добряче зацідити їй качалкою для тіста...  

Я розлючено пирхнула:  

— Я не збираюсь убивати Голлі! Що це ти собі вигадав? Мене хвилює химерне випромінювання в цьому місці! Ти що, вважаєш, ніби насильство — це єдиний можливий розв’язок усіх проблем?!  

— Авжеж, —    трохи помовчавши, відповів привид.  

— Це просто огидно! А про наслідки ти подумав?  

— У   тім-то й річ!—    перервав мене череп. —   Ніяких наслідків! Просто тихенько вбий її й звали це на потойбічні сили, яких тут повнісінько. Й ніхто ні про що не дізнається...  

Мені кортіло палко засперечатись із черепом щодо мораль- них аспектів убивства, та врешті я вирішила, що це марно. Та и часу було замало, бо моя товаришка вже поверталася, долаючи прохід між вішаками.  

 Гкразд, — якнайгучнішим голосом промовила я. — Починаймо роботу, Голлі. Сподіваюсь, ти вмієш робити записи?  

Вона нервувалась. дихала часто й глибоко. Я бачила, як піднімаються й опускаються груди під її курткою.  

— Так, звичайно.  

— За методом Фіттес — Ротвела?  

— Так.