Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, Голлі. ходімо?
Ми почали розходитись. Джорджеві й Фло дістались підвал і перший поверх, Ґодвін з Верноном—два горішні. Локвуд і Кіпс, разом з нами, піднялися головними мармуровими сходами до другого поверху й зникли у відділі жіночого одягу. Ми з Голлі рушили далі, на третій поверх.
Відділ чоловічого одягу займав три суміжні зали. Тут було досить-таки темно, бо сюди не сягало світло вуличних ліхтарів. У густій темряві поблискували сріблясті лиця манекенів, що стояли на світлих постаментах між вішаками з одягом. Нескінченні ряди костюмів, штанів, акуратно складених сорочок... Пахло кульками від молі, кондиціонером для матерії й вовною. Я відчула, що зараз тут стало помітно холодніше, ніж удень.
Голлі понесла робочі торбини в дальній кінець зали, звідки ми мали розпочинати огляд, а я тим часом принагідно спитала в черепа:
— Ну. що?
— Я все обміркував, — обізвався голос із мого рюкзака. — У мене є ідея.
— Чудово. — мені кортіло дізнатися: що ж це за химерний гомін, що виходить ніби з якоїсь величезної глибини? Це відчуття було для мене новим, тож будь-яка підказка черепа могла тут стати в пригоді. — Тоді я слухаю тебе.
— Ось тобі моя порада. Замани її до відділу господарчих товарів і вибий мозок сковородою.
— Що?!
— Я про Голлі.. Чудова нагода поквитатись із нею. Не до вподоби сковорода, візьми що-небудь інше. Можна, скажімо, добряче зацідити їй качалкою для тіста..
Я розлючено пирхнула:
— Я не збираюсь убивати Голлі! Що це ти собі вигадав? Мене хвилює химерне випромінювання в цьому місці! Ти що, вважаєш, ніби насильство — це єдиний можливий розв’язок усіх проблем?!
— Авжеж, — трохи помовчавши, відповів привид.
— Це просто огидно! А про наслідки ти подумав?
у тім-mo й річ! — перервав мене череп. — Ніяких наслідків! Просто тихенько вбий її її звали це на потойбічні сили, яких тут повнісінько. Й ніхто ні про що не дізнається...
Мені кортіло палко засперечатись із черепом щодо моральних аспектів убивства, та врешті я вирішила, що це марно. Та и часу було замало, бо моя товаришка вже поверталася, долаючи прохід між вішаками.
Гаразд, — якнайгучнішим голосом промовила я. Починаймо роботу, Голлі. Сподіваюсь, ти вмієш робити записи?
Вона нервувалась, дихала часто й глибоко. Я бачила, як піднімаються й опускаються груди під п курткою.
— Так. звичайно.
— За методом Фіттес — Ротвела?
— Так.
— Чудово. Тоді починаймо. Я вимірюватиму й диктуватиму, а ти записуватимеш, — не звертаючи уваги на шепіт черепа, що досі радив мені скористатись для вбивства різним кухонним начинням, я накреслила в записнику план зали. Потім ми з Голлі вирушили до першої контрольної точки — до кутка, де лежали светри, акуратно складені стосами. Над ними височів манекен у картатій сорочці, вовняному кардигані й камуфляжних штанях. — Отже, температура тут... десять градусів. На потойбічному рівні не видно нічого... і не чутно теж Ніяких первинних ознак прояву — ні болю, ні холоду... нічого. Це означає, що ти повинна поставити нулики на в ідп овідних місцях у таблиці... Поставила?
— Я ж казала тобі, що вмію робити записи, — відповіла Голлі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.