Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

сутінках, перед закриттям магазину. Голос ніби знав, що вони збираються йти, й кликав їх назад.  

— І вони повертались? — запитала я.  

— Ні. Карлайл. не повертались. — відповіла Кейт Ґодвін. — Вони не такі дурні. Хто при здоровому глузді послухається привида?  

— Хтозна...   Дехто,    може, й послухався б, — обізвалася своїм найсолодшим голоском Голлі Манро. Саме таким, коли зазвичай збиралась покепкувати з мене.  

Костомаха-Фло нетерпляче затупцяла на місці:  

—Локі! Я. звичайно, нічого в цьому не петраю... Та ми щось забалакались. Ти певен, що центр навали саме в цій крамничці?  

— Поки що ми тут не виявили нічого суттєвого, — погодився Локвуд. — Саме про це я й говорив адміністраторові цієї, як ти кажеш, «крамнички», коли ми нещодавно прощалися з ним. Адміністратор відповів, що цього й сподівався. Переконував, що ми тут тільки змарнуємо час. Він цілком певен, що тут нічого немає.  

— Він помиляється, — поволі промовила я. — Дещо тут є. Я відчуваю це.  

Мені й досі чулось тихеньке дзижчання — знайоме й водночас незбагненне. Череп воно, здається, теж спантеличило, бо із склянки не лунало жодного слова.  

— Щось я нічого не чую, — відповіла Кейт Ґодвін. Її Талантом теж був Слух, як і в мене, тож мої слова викликали в неї підозру. — І що ж це може, по-твоєму, бути?  

— Достеменно не знаю, — відказала я. — Ніби якесь тихе дзижчання. Схоже на випромінювання. Потужне й водночас приглушене, наче пробивається крізь пере   шк   о   ди   .  

— Піди промий вуха, — зіпнула Кейт Ґодвін.  

Локвуд хитнув головою:  

— Ні. Якщо Люсі каже, що чує шум. ми повинні сприйняти це якнайсерйозніше. Скажи нам. де цей звук чути найдужче? У підвалі?  

— Ні. Всюди однаково.  

— Навіть якщо це так. — зауважив Джордж. — я все одно звернув би особливу увагу на підвал. Він майже напевно розміщений там, де колись була в’язниця. Тож будь-який феномен може походити саме звідти... До речі, Локвуде, що іще Ейкмер сказав тобі на прощання? Може, щось підказав чи побажав?  

— Нічого. Тільки ще раз попросив нас працювати акуратно і найголовніше — не чіпати цього дерева.  

— Він ніби за дикунів нас має, — буркнув Кіпс. — Може, думає, що ми збираємось влаштувати вечірку з перевдяганням у в   ідділ   і чоловічого одягу? Ми ж на роботу сюди прийшли!  

Локвуд усміхнувся:  

— Та й справді, пора вже братися до роботи. Зараз я розіб’ю вас усіх на пари. На першу зміну.  

Так він і зробив. Собі взяв до пари Кіпса. Другу пару цілком природно утворили Кейт Ґодвін і Бобі Вернон. Джордж — і він, правду кажучи, сприйняв це з надзвичайним спокоєм, — потрапив до пари з Костомахою-Фло.  

А тепер угадайте, хто залишився до пари мені?  

Я почувалася дитиною на майданчику, яку завжди вибирають до гри останньою. І з навмисним спокоєм заходилась перевіряти своє знаряддя.  

Голлі, одначе, це теж не вельми потішило.  

— ІЦо ж, Люсі... — сказала вона. — Виходить, нам з тобою дістався третій поверх?  

— Умгу... — відповіла я, звіряючи свій годинник із Локву- довим.  

Перша зміна мала тривати дві години, а після того ми повинні були зібратись на другому поверсі, біля сходів, і переконатись, що в усіх усе гаразд. Я почепила до пояса свій записник, пробігла пальцями по кишеньках — усі запаси на місці, —