Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Епілог.

Інтерлюдія.

Пройшов збір кланів. Розбирали що сталося, супровідники людей в інший світ не виконали намічений план, щодо затримання пілота в цьому світі. Міка хотіли змусити прийняти угоду з аграфами під гнітом обставин. У кораблі це було робити не можна, бо був ШІ, а він дотримувався прописних законів раси. Всі тривалі плани зразу пішли шкереберть, було з'ясовано, що хтось з аграфів на шляху пересування в інший світ, насипав купу приманок для аномальних тварин. І проста прогулянка перетворилася на тяжке пересування цим світом. Це потягнуло за собою проблеми в пересуванні, перевитрату запасів, втрату мобільності та поранення групи захисту. Пастка у світі аграфів зірвалася, люди проявили кмітливість і перешли в наступний світ. Поки відбились, поки полікували рани, час на переслідування було втрачено. А коли прийшли на місце наступної пастки то виявили частини тіл аграфів та аномальних тварин.

Слідопити згодом знайшли напрямок руху переміщення однієї людини, що залишилася на цій проміжній планеті, слідом було направлено групу для затримання, але вона зазнала поразки в боротьбі з аномальними тваринами планети та відступила. Що тепер робити старійшині не знали, вони кулуарно складали новий план, але поки в ньому не було пілота, який зміг би підняти в космос корабель. А в місті всі інші аграфи продовжували наполегливо працювати над відновленням корабля. Було ухвалено донести населенню дві версії того, що сталося, оприлюднити їх було вирішено після закінчення заявленого часу повернення людини зі свого світу. Перша - це людина їх обдурила і не виконала домовленостей, це якщо вона все-таки загине або не повернеться, а друга - що аномалія, яка веде до світу людини, закрилася, і для того, щоб знайти інший прохід, потрібен час, під час пошуку гіпотетичного іншого входу вони хотіли знайти людину на проміжній планеті або іншого кандидата. Час покаже, яку версію використовувати. А поки що старійшини були раді, що в аґрафів була нова мета і нові прагнення, всі ці події з підготовки до польоту корабля розворушили зів'ялу расу.

 

Інтерлюдія.

Минуло кілька днів з того моменту, як люди пішли з корабля. Ось тільки недавно Мік бився з главою клану, як вона переживала за нього, це не передати словами. Він переміг, захистив усіх людей, свою команду. Вона ще теж відчувала себе частиною команди. А зараз на кораблі аграфи виконували запропоновані ШІ дії та раділи змінам. Але з плином часу, все приїлося для дівчини й ось Оллі сиділа у своїй каюті, відчуваючи глибоке почуття дезорієнтації. Вона так довго сумувала за домом, за звичним затишком і комфортом колишнього життя, але тепер, коли вона повернулася, все було не так, як треба. Стіни каюти немов змикалися навколо неї, задушуючи своєю тіснотою. Друзі, які колись були її найближчими подругами, тепер здавалися далекими та заклопотаними собою. Вони проводили час, розповідаючи нічого не значущі історії, пліткуючи про інших аграфів і займаючись справами, які здавалися їй безглуздими. Оллі спостерігала за ними зі наростальним почуттям відстороненості, відчуваючи себе чужою у своєму власному світі.

У тому, іншому світі, який вона залишила, все було по-іншому. Там вона була частиною команди, її присутність мала значення, і кожен день приносив нові пригоди та знання. Проблеми, з якими вона стикалася, як хороші, так і погані, давали їй відчуття мети та життєвої сили, яких, як вона тепер зрозуміла, не вистачало в її нинішньому житті. Спогади про ті дні були яскравими й сповненими життя, різко контрастуючи із застійною рутиною, до якої вона повернулася.

Як вона раніше не помічала цього? Відповідь вислизала від неї. Можливо, її засліплювала зваблива звичність, комфорт знайомих облич і місць. Але зараз, сидячи на самоті у своїй каюті, ігнорувати правду було неможливо. Оллі зітхнула і відкинулася в кріслі, втупившись у стелю. Яскраве швидкоплинне життя, яке вона пережила в тому, іншому світі, змінило її, а тепер вона не могла просто повернутися до колишнього стану речей. Їй потрібно було щось більше, щось, що могло б знову запалити в ній ту іскру, яку вона знайшла там, в іншому світі.

Це усвідомлення було водночас і визвольним, і лячним. Вона знала, що не може залишатися тут, у пастці життя, яке зараз здавалося їй в'язким болотом, що затягує її у свої глибини. Вона має знайти спосіб повернути у своє життя відчуття мети та пригод, навіть якщо для цього доведеться знову покинути цей затишок старого світу. З цією рішучістю Оллі встала і пішла до батька. Вона не знала, куди приведе її це рішення, але була готова спробувати змінити своє життя. Життя, якого вона так жадала, було десь поруч, і вона була сповнена рішучості знову заволодіти ним. Але розмова з батьком і відомості, які він їй повідомив, перевернули світ з ніг на голову. Це не типова поведінка для тих людей, з якими вона спілкувалася стільки тижнів, не могли вони такого зробити, не міг Мік, а тим паче Ліка з Іс або Тех, але ні, кіборг міг усе. Потрібно в усьому розібратися і дізнатися правду про те, що ж все-таки сталося на іншій планеті та куди всі поділися, про погане вона намагалася не думати. Як тепер бути з підйомом корабля в космос, якщо пілота немає, вона згадувала веселих аґрафів, які марили про космос, і лякалася реальності, що відкрилася, а якщо це все буде відомо всім. Батько просив мовчати, але для себе вирішила спробувати допитати з застосуванням ментальних методів одного аграфа який супроводжував людей, для складання повної картини події.

 

Інтерлюдія.

Адам поступово згадував минулі події, до нього поверталася пам’ять, а в його свідомість почав просочуватися липкий страх. Спогади були уривчастими, але кожен фрагмент був жахливішим за попередній. Сни стали лякати, наповнюючись обличчями друзів і товаришів. Вони пропливали перед його очима, кожне з них нагадувало про життя, яке він колись знав, а тепер усе перетворилося на примарні образи, що мучили його нескінченно. У кошмарах ці знайомі обличчя запитували його, чому це сталося. Чому він це зробив? Що штовхнуло його на такі вчинки? Але в Адама не було відповідей. Замість слів з його горла виривалися лише крики та виття. Він хрипів та вив, його голос був відчайдушною спробою висловити жах і почуття провини, які його поглинали. А коли він простягав руку, щоб доторкнутися до цих видінь, вони відступали, кричачи та стікаючи кров'ю від дотику його пазуристої лапи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍