Лі Бардуго - Королівство шахраїв

Бреккер дозволив Краяльниці виправити свій ніс, зменшити набряк на оці так, щоб була змога по-справжньому бачити, і попіклуватися про кілька найгірших пошкоджень, яких зазнало його тіло. Але втрутитися більше хлопець не дозволив.

— Чому? — поцікавилася Ніна. — Вона могла б.

— Вона не знала, коли слід зупинитися, — відрубав Каз.

У Ніни виникла раптова підозра, що Женя запропонувала Казові вилікувати його хвору ногу.

— Ну, ти скидаєшся на найгірших громил у Бочці, — пожалілася Серцетлумачниця. — Тобі варто було хоча б дозволити їй почистити залишки твоїх синців.

— Я і є один із найгірших громил у Бочці. І якщо я не матиму вигляду, наче щойно знищив десяток найкращих бандитів Пера Гаскеля, ніхто й не повірить, що я це вчинив. А тепер берімося до роботи. Ти не зможеш улаштувати вечірку, якщо ніхто не отримає запрошень.

Ніна не надто чекала саме на цю вечірку, але наступного ранку оголошення з’явилися в усіх щоденних газетах, їх приклеїли на колони біля східного й західного входів до Біржі та пришпилили кнопками до парадних дверей Ратуші.

Вони були досить прості:

Кувей Юл-Бо, син Бо Юл-Баюра, провідний хімік Бгез Жу, надає свої послуги й запропонує свій контракт, згідно з наказами ринку і Ґхезеновою рукою. Охочі поторгуватися запрошуються до участі в безкоштовному та чесному аукціоні, де дотримуватимуться законів Керчу. Уже за чотири дні в Церкві Бартеру під керівництвом Торговельної Ради та наглядом Ради Потоків. Запрошуємо учасників зібратися опівдні. Хай святиться Ґхезенове ім’я і в торгівлі бачимо Його руку.

У місті вже здійнявся гамір щодо комендантської години, барикад і блокад. Тепер чутки покотилися до кав’ярень і шинків, де змінювалися й набиралися сили, щоб поширитися від салонів Ґельдстраат аж до нетрів Бочки. Згідно зі свідченням нового Казового загону Покидьків, люди жадібно чекали на будь-яку крихту інформації щодо загадкового Кувея Юл-Бо, а його аукціон уже пов’язували з химерним нападом у Західній Клепці, який мало не зрівняв із землею два будинки задоволень і залишив по собі свідчення про летючого чоловіка. Інеж самостійно простежила за шуанським посольством і повернулася з інформацією, що від самого ранку туди приходять та йдуть звідти посланці; а ще вона на власні очі бачила, як посол кинувся до доків, вимагаючи в Ради Потоків звільнити один із їхніх кораблів, що застрягли на суші.

— Він хоче відправити когось за Творцем, щоб виготовити золото, — припустив Джаспер.

— Шкода, що гавані зачинені, — удавано зажурився Каз.

Двері Ратуші зачинили для відвідувачів, а Торговельна Рада повідомила, що збирається на невідкладне засідання, щоб вирішити, чи дозволяти проведення аукціону. Для них це був екзамен: чи підтримають Радники закони міста, чи — зважаючи на те, що вони принаймні мали підозри щодо Кувея — діятимуть нерішуче і знайдуть якусь можливість заперечити його права?

Ніна разом з іншими чекала на верхівці годинникової вежі, спостерігаючи за входом до Біржі. Опівдні чоловік у чорному крамарському костюмі зі стосом документів наблизився до арки. За ним, вириваючи з рук флаєри, спустилася юрба людей.

— Бідолашний маленький Карл Драйден, — поспівчував Каз; хлопець був наймолодший член Торговельної Ради, отже, виконувати цю роботу довелося саме йому.

За кілька хвилин Інеж увірвалася у двері номера люкс, стискаючи в руці флаєр. Неймовірно. Ніна витріщалася прямісінько на натовп навколо Драйдена й не помітила її.

— Вони затвердили аукціон, — повідомила Мара, простягаючи папірчик Казові, який передав його по колу.

На аркуші було написано небагато:

Керуючись законами Керчу, Торговельна Рада Кеттердама погоджується бути представником Кувея Юл-Бо на законному аукціоні з продажу його контракту. Хай святиться Ґхезенове ім’я і в торгівлі бачимо Його руку.

Джаспер протяжно видихнув і подивився на батька, який старанно вивчав товарні звіти та сценарій, який підготували для нього Ніна із Казом.

— Мені пощастило, що вони погодилися.

Інеж торкнулася рукою його долоні.

— Ще не пізно змінити наш курс.

— Пізно, — заперечив Джаспер. — Уже давним-давно занадто пізно.

Ніна нічого не відповіла. Їй подобався Кольм. Вона добре ставилася до Джаспера. Але цей аукціон був найкращою нагодою, яка в них була, аби вивезти Кувея до Равки і врятувати життя гришників.

— Крамарі — досконалі простаки, — озвався Каз. — Вони заможні й розумні. Це дозволяє легко їх ошукати.

— Чому? — не зрозумів Вілан.

— Багатії хочуть вірити, що заслужили кожну копійку, яку мають, тому забувають, чим завдячують долі. Розумники завжди шукають лазівки. Їм потрібна можливість обіграти систему.

— Тоді кого найважче ошукати? — поцікавилася Ніна.

— Найкрутіший простак той, який чесний, — пояснив Бреккер. — Дякувати долі, таких завжди небагато. — Він постукав по склу на годинниковому циферблаті і показав на Карла Драйдена, який досі стояв біля Біржі й тепер, коли натовп розійшовся, обмахувався капелюхом. — Драйден успадкував свої статки від батька. Відтоді він інвестує занадто нерішуче, щоб вагомим чином примножити багатство. Карл розпачливо мріє про шанс довести іншим членам Торговельної Ради, що він чогось вартий. І ми дамо йому цей шанс.

— Що нам іще про нього відомо? — запитала Ніна.

У Каза на обличчі мало не розквітла посмішка.

— Ми знаємо, що його інтереси представляє наш гарний друг і любитель собак, Корнеліс Смеет.

Раніше, стежачи за бюро Корнеліса Смеета, вони дізналися, що посильні цілими днями приносять документи клієнтів і відносять їх, збираючи потрібні підписи та доставляючи важливу інформацію. Посильним платили занадто добре, щоб вони навіть не припускали думки про хабар, особливо якщо один із них виявлявся представником нечисленного гурту страшенно чесних людей.

Отже, певною мірою вони мали подякувати Ван Екові за легкість, із якою Каз принадив жертву до пастки. Аніка з Пімом, убрані у форму міської варти, безкарно зупиняли Смеетових посильних, вимагаючи показати документи й обшукуючи їхні сумки. Документи всередині були конфіденційні та запечатані, але інформації вони не шукали. Їм лише потрібно було кинути кілька крихт, аби звабити молодого Карла Драйдена.

— Часом, — нагадав Каз, — порядний злодій не лише бере. Він залишає дещо по собі.

Працюючи разом зі Шпехтом, Вілан виготовив штамп, який можна було притиснути до затильного боку запечатаного конверта. Здавалося, що конверт всотав у себе чорнило з якогось іншого документа, наче якийсь легковажний чиновник дозволив паперам десь намокнути. Коли посильні доставлять Драйденові папки, якщо він хоча б трохи цікавий, то