Рафаелло Джованьолі - Спартак

усім обозом, роблячи переходи вдень і вночі, він прямував в Турни, а звідти в Потентію, розсилаючи округою трибунів для набору солдатів, щоб сформувати нові легіони.

Тим часом Спартак із Кларомонта вирушив у Невокастр, звідти в Танагр, а з Танагра назад у Кларомонт, аби виснажити військо Красса, котрий, як він припускав, іде за ним назирці. Він не знав, що в тилу в нього тільки Скрофа. Спартак хотів захопити Красса в такому місці, де його кількісна перевага втрачала б вагу, і тільки тоді фракієць планував вступити з ним у бій.

Скрофа дошкуляв Спартаку: часто зав'язував сутички з його ар'єргардом, не раз до Скрофи в полон потрапляли цілі маніпули гладіаторів, яких він потім вішав на деревах обабіч дороги.

Із Кларомонта, йдучи схилами пагорбів, Спартак прямував в Гераклею. Дійшовши до берега ріки Казуент, він зрозумів, що переправитися через неї зась: сильні дощі підвищили рівень води, унеможлививши перехід через річку. Гладіаторів наздогнала римська кавалерія й атакувала колону гладіаторів з тилу.

Спартак спалахнув лютим гнівом. Він звелів своїм легіонам вишикуватися й, звернувшись до них із промовою, сказав, що цей бій треба виграти за всяку ціну, інакше всі загинуть. І натхненні гладіатори пішли в атаку на римлян. Вони кинулися на ворога з такою люттю, що за дві години примусили римлян тікати, і, переслідуючи, знищили незліченну кількість солдатів.

Квінт марно намагався утримати військо від утечі, даремними були також зусилля Скрофи: він був поранений у стегно й обличчя, тож загону кавалерії ледве вдалося врятувати його від шаленства ворогів.

Римлян спіткала важка поразка: у бою при Казуенті було вбито понад десять тисяч, гладіатори втратили тільки вісім тисяч вояків. Римських солдатів охопила паніка: вони кинулися перейти убрід Акріс, у хвилях якого багато хто загинув, і бігли доти, поки не сховалися за стінами Турій.

Легко собі уявити, як ця перемога підняла дух гладіаторів. Та фракієць не вважав за можливе починати наступ на Красса, який навіть після такої поразки все ж залишався сильнішим за нього. До того ж Спартак отримав звістку, що римський полководець збирає нові легіони.

Зачувши про поразку Скрофи, Красс вирушив з Потентії в Турії. Чисельність його війська разом із новими, наспіх зібраними легіонами, складала тридцять вісім тисяч солдатів. Прибувши в Турії, він виніс сувору догану війську Скрофи й заприсягнувся застосувати децимацію, якщо вони знову кинуться тікати. Красс залишався в Туріях кілька днів, щоб упорядкувати легіони, які потерпіли поразку в Казуенті, а потім кинувся слідом за Спартаком. Його розвідники запевняли, що фракієць отаборився на узбережжі Брадана, неподалік Сильвія.

Минуло десять днів. Увечері Спартак, похмурий і сумний, ходив табором, що розташовувався на узвишші біля Брадана. Йому доповіли, що троє перевдягнених гладіаторів прибули верхи з Рима і привезли йому важливого листа. Спартак негайно ж попрямував до свого намета і прийняв там трьох гінців. Вони передали йому папірус від Валерії Мессали. Спартак взяв листа і схопився рукою за серце, ніби хотів стримати його биття. Він відпустив гладіаторів, наказавши нагодувати їх, потім розгорнув сувій папірусу і прочитав наступне:

«Непереможному й хороброму Спартаку шле свій привіт і віддає шану Валерія Мессала. Ворожа доля й неприхильні боги не побажали захищати твою справу, якій ти віддав усі скарби своєї шляхетної душі, о коханий мій Спартаку. Завдяки твоїй надлюдській мужності, твоїй чесності й розуму перемога протягом трьох років не залишала твоїх прапорів, але навіть ти не маєш сил протистояти злій долі й римській могутності: з Азії відкликано і буде спрямовано проти тебе Лукулла, а зараз, коли я пишу тобі цього листа, Помпей Великий, підкорювач Іспанії, веде на тебе усе своє військо й з ним із Рима просувається через Самній. Іди на поступки, Спартаку, припини війну і збережи своє життя заради мого палкого, вічного кохання, збережи себе заради нашої крихітки Постумії. Не позбавляй батьківської ласки і турботи нашу милу дитину, адже вона залишиться сиротою, якщо ти продовжиш війну, що нині стала безнадійною.

Жінка, яку любить Спартак, не повинна, не може дозволити собі порадити йому зробити підлий і низький учинок. Після того, як ти змусив здригатися Рим, після того, як ти протягом трьох років тримав у страху всю Італію, вкрив славою своє ім'я й блискучими перемогами заслужив лаври переможця, ти, склавши зброю, відступаєш не від страху перед ворогами — ти схилиш прапори перед долею, таємничою, невидимою, нескоримою силою, тому що не було, немає й не буде людини, яка могла б протистояти ударам долі, перед нею марні всі зусилля вольових людей — від Кіра до Пірра, від Ксеркса до Ганнібала.

Перш ніж Помпей прибуде на поле битви, припини війну із Крассом. Побоюючись, що слава перемоги над тобою дістанеться суперникові, Красс, звичайно, погодиться на почесні для тебе умови. Залиш нині безнадійну справу, сховайся на моїй тускуланській віллі, де на тебе чекає найчистіша, найніжніша, найпалкіша і найвідданіша любов. Твоє життя проходитиме серед палких поцілунків та найніжніших пестощів люблячої дружини. Ніким не впізнаний, удалині від всіх, ти житимеш життям найщасливішого чоловіка і батька. О Спартаку Спартаку любий мій, тебе молить бідна жінка, тебе заклинає нещасна мати, і донька твоя, чи чуєш, Спартаку, твоя дитина разом зі мною обіймає твої коліна, обливає слізьми й покриває поцілунками твої руки. З гіркими слізьми й стогонами обидві ми благаємо тебе, щоб ти зберіг своє життя заради нас, бо воно дорожче нам за всі скарби світу. Рука моя тремтить, виводячи ці рядки, сльози душать мене, течуть з очей і падають на папірус, такі гарячі, що у деяких місцях ними буде стерте написане мною. О Спартаку, мій Спартаку, пошкодуй свою доньку, пошкодуй мене, адже я лише слабка, нещасна жінка, я помру від розпачу й горя, якщо ти загинеш…

О Спартаку, пожалій мене… я так люблю, так обожнюю тебе й вклоняюся тобі більше, ніж вклоняються перед Всевишнім й богами! О Спартаку, пожалій мене!..

Валерія».

Неможливо передати словами, що відчував бідолашний гладіатор, читаючи цього листа. Він плакав, і рясні сльози струменіли на папірус, змішуючись зі слізьми, пролитими Валерією. Прочитавши листа, він підніс його до вуст і