Вуді Аллен - Фантастика Всесвіту. Випуск 2

у пророцтва щодо другого пришестя Христового. Його пов’язувалося з пришестям Антихриста, сина сатани, або ж Звіра, дикого месії.

«… І прийде на Землю дикий месія, нащадок сатани в людській подобі. Народить його згвалтована чотиринога тварина. Як молодий Христос ніс по світу любов і доброту, так Антихрист понесе зненависть і страх… І накази він діставатиме просто з пекла…»

Літак приземлився, сильно вдарившись об посадочну смугу. Дженнінгс кинувся збирати книжки, що порозліталися в усі боки.

У Римі дощило, раз у раз гуркотів грім. Швидко поминувши безлюдне приміщення аеровокзалу, Торн і Дженнінгс вийшли до стоянки таксі. Поки машина везла їх через усе місто, Дженнінгс тихенько закуняв. Торн сидів мовчки і, коли попереду постали освітлені статуї на Віа Венето, згадав, як він і Кетрін, тоді ще зовсім молоді, сповнені надій, ходили цими вулицями, тримаючись за руки. Обоє були невинні й кохали одне одного. Йому пригадався запах парфумів Кетрін, її мелодійний сміх. Закохані відкривали для себе Рим, як Колумб колись відкривав Америку. Так наче все місто належало тільки їм. Тут-таки вони вперше віддались одне одному. І тепер, вдивляючись у ніч, Торн подумав про те, чи випаде їм колись знову зазнати любощів…

— Ospedale Generale [26], — сказав водій і різко загальмував.

Дженнінгс ураз прокинувся. Торн визирнув у вікно й не міг нічого зрозуміти.

— Це не той будинок, — сказав він.

— Si. Ospedale Generale.

— Ні, той був старий, цегляний. Я ж добре пам’ятаю.

— Адреса у вас правильна? — спитав Дженнінгс.

— Ospedale Generale, — знову повторив таксист.

— Е differente [27], — стояв на своєму Торн.

— Fuoco, — пояснив таксист. — Tre anni piu a meno [28].

— Що він каже? — спитав Дженнінгс.

— Пожежа, — відповів Торн. — Fuoco означає «пожежа».

— Si, — підтвердив водій. — Tre anni.

— Яка пожежа? — не зрозумів Дженнінгс.

— Мабуть, стара лікарня згоріла й тепер її відбудували наново.

— Tre anni piu a meno. Multo morte.

Торн поглянув на Дженнінгса.

— Три роки тому. Багато людей загинуло.

Вони заплатили таксистові й попросили його почекати їх. Спершу той почав був відмовлятись, але потім, роздивившись, скільки йому дали, охоче погодився. Каліченою італійською Торн сяк-так пояснив йому, що вони хотіли б, щоб він лишався при них весь час, поки вони будуть у Римі. Водій сказав, що на хвилинку від’їде й зателефонує дружині, а тоді повернеться.

У лікарні їх чекало розчарування. Була вже пізня ніч, і начальство мало з’явитися тільки вранці. Дженнінгс подався шукати бодай кого-небудь, а тим часом Торн зустрів черницю, яка говорила по-англійському, і вона підтвердила, що три роки тому велика пожежа зруйнувала лікарню дощенту.

— Ну не могло ж геть усе згоріти, — заперечив Торн. — Були ж архіви, записи. Вони мали б зберегтися.

— Мене тоді тут ще не було, — насилу добираючи англійські слова, пояснила черниця. — Але люди кажуть, що вогонь знищив усе.

— А може, якісь папери зберігалися десь-інде?

— Цього я не знаю.

Торн був у розпачі, а черниця тільки знизала плечима, даючи зрозуміти, що більш нічого сказати не може.

— Слухайте, — знов звернувся до неї Торн. — Це дуже важливо для мене. Я всиновив тут дитину, і мені потрібні відомості про її народження.

— Тут не буває всиновлень.

— Одне було. Власне, це було не зовсім звичайне всиновлення…

— Ви помиляєтесь. Усі такі справи проходять через управління соціальної опіки.

— У вас зберігаються записи про народження? Відомості про дітей, що народилися в цій лікарні?

— Ну звісно.

— Може, якщо я назву дату…

— Марна праця, — перебив його Дженнінгс. Він підійшов до Торна, і той побачив на його обличчі вираз крайньої безнадії. — Пожежа почалася саме в приміщенні, де зберігалися документи. У підвалі. І всі ті папери спалахнули, як смолоскип. Потім вогонь пішов угору сходами. А найбільше пекло було на третьому поверсі.

— На третьому?

— У пологовому відділенні, — кивнув головою Дженнінгс. — Там лишився тільки попіл.

Торн понурив голову й важко прихилився до стіни.

— Ви вже вибачайте… — мовила черниця.

— Заждіть, — попросив її Торн. — А обслуга? Хто-небудь же напевне вижив.

— Так. Але дуже мало.

— Тут був один ставний чоловік. Священик. Справжній богатир.

— Його звали Спіллето?

— Так, — стрепенувся Торн. — Спіллето.

— Він був тут найголовніший, — сказала черниця.

— Так, так. То він…

— Він вижив.

У душі в Торна спалахнула надія.

— Він тепер тут?

— Ні.

— А де він?

— У монастирі в Субіако. Багатьох потерпілих від пожежі одвезли туди. Багато хто там і помер. Але він вижив. Пригадую, хтось казав, що це було справжнє чудо. Цебто що він лишився жити. Він був на третьому поверсі, в самісінькому пеклі.

— Субіако? — перепитав Дженнінгс.

Черниця кивнула головою.

— Так. Монастир Сан-Бенедетто.

Квапливо повернувшись до машини, Торн і Дженнінгс одразу вхопилися за карту. Містечко Субіако було на південному краю Італії, і, щоб дістатися туди, довелося б їхати машиною всю решту ночі. Таксист почав був відмовлятись, але йому пообіцяли щедру плату й накреслили на карті маршрут червоним олівцем, щоб він спокійно їхав, поки вони спатимуть. Але обидва були надто збуджені, щоб заснути. Натомість вони знову взялися до книжок, напружуючи зір у тьмяному світлі акумуляторної лампочки в салоні. Таксі мчало їх нічною Італією.

— Ах ти ж чорт! — пошепки вигукнув Дженнінгс, не підводячи очей від Біблії. — Ось воно!

— Що там таке?

— Усе це є в Біблії. В Одкровенні святого Іоана. Коли євреї повернуться на Святу Землю…

— Так-так, про це він і казав, — збуджено перебив його Торн. — Тільки віршами. «Як знов єврей Сіон посяде…» Потім щось там про знак небесний…

— І це тут є, — сказав Дженнінгс, розгортаючи закладену сторінку в іншій книжці. — Зорепад і нове піднесення Римської імперії. За такого збігу обставин може народитися Антихрист. Власний син сатани.

Машина мчала далі, а вони не полишали своїх книжок. Торн видобув з портфеля тлумачні тексти, що ними послуговувався, готуючи промову з біблійними цитатами. Там усе було чітко й зрозуміло роз’яснено, і тепер вони остаточно розібралися в символах Святого Письма.

— Отже, євреї повернулися на свою прабатьківщину, — підсумував Дженнінгс, коли надворі вже почало розвиднятися. — І зорепад також був. А щодо Римської імперії, то деякі автори вважають, що її нове піднесення слід розуміти як утворення Спільного ринку.

— Не зовсім переконливо, — замислено зауважив Торн.

— А як щодо цього?.. — спитав Дженнінгс, розгортаючи котрусь із своїх книжок. — «І з’явиться він з пучини морської…»

— Та це ж знов-таки наче з віршів Тассоне. — Торн напружено силкувався пригадати. — «Звірюка зрине із пучини… На брата брат з мечем повстане…» Саме так там було.

— То він шпарив тими віршами