Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Це прийшло не раптово. Не як блискавка, не як натхнення. А м’яко — як дотик, як шепіт. Я сидів на лавці біля школи, чекав доньку після гуртка, і спостерігав, як діти вибігають із дверей — кожен зі своїм настроєм, рюкзаком і думками.

Вона з’явилася серед останніх. У руці — малюнок. У погляді — щось особливе. Сіла поруч. Не одразу сказала. А потім просто:
— Учителька сказала, що в мене є щось справжнє.

І я відчув, як десь усередині все стискається й розгортається водночас. Бо це були майже ті ж самі слова, які колись сказала мені моя вчителька. І мама. І всі, хто бачив у мені більше, ніж я бачив сам.

Я усміхнувся.
— А ти сама це відчуваєш?
— Трохи. Але мені ще страшно.
— Страх — це нормально, — відповів я. — Це просто перший гість перед великою мрією.

Вона нахилилась до мене й прошепотіла:
— Ти завжди так говориш, ніби знаєш усе.
— Я просто колись слухав свою маму.

Ми йшли додому мовчки. Але тиша була не порожня. Вона була сповнена довіри, присутності, і невидимої нитки — від мами до мене, від мене до неї. Передано далі.

---