Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Глава двадцята

Лише Лула відчувала, що Дінг-Тхонг - це пустушка, але Лула була мудрою жінкою і не ділилася своїми підозрами з монахами чоловіками.

Коли в класичному плацебо молочний цукор ховався в голці або під оболонкою від пігулки, Дінг-Тхонг і цієї формальності не дотримувався. Монахам-воїнам видали по цукерці і навіть прямим текстом про це сказали. Чи виконував Дінг-Тхонг покладене на нього завдання?

За відчуттями, Хільді тепер важила в половину своєї колишньої маси. Велика булава більше не перекривала кровотік до плечей, а пальці, що трималися за її рукоять, не затікали так сильно. Біг давався Олегу легко, немов до Дінг-Тхонга на його щиколотках висіло по обважнювачу.

Жовті роби Вінчі зникли вдалині. Монахи у фіолетових і в білих шатах разом бігли до аватара Мари через лісистий пагорб. Місяць продовжував виручати воїнів, освітлюючи їхні шляхи.

- Мене звати Олег, а тебе як? - на бігу запитав Олег. Він біг поруч із ватажком велетнів зі Школи Святої Дірки від Дупи.

Звісно, Олегу було не так цікаво ім'я свого співрозмовника, як під зручним приводом назвати йому своє.

Як і будь-яке життя, інстинкти змушували Олега після себе залишити хоч щось. У нього не було достатньо часу, тому він, сам не відаючи, усюди розкидався своїм ім'ям, прямо як гриб, що розприскує свої спори.  

- Дірка від дупи, - спокійно відповів Олегові здоровань зі зламаною на плечі гілкою.

- А вашого Святого, тоді як звали? - уже з непідробним інтересом запитав Олег.

- І святий наш усього лише дірка від дупи, - як за підручником відповів інший монах у брудно-білій робі та з великим каменем у руках.

- Я дірка від дупи, - самовільно представився ще один із монахів, почувши запитання Олега.

- І я дірка від дупи, - басом додав уже четвертий учень зі Школи Святої Дірки від Дупи.

Олег уже здогадувався, як себе називають ті монахи в білому, хто ще не встиг йому представитися особисто.

В учнів Школи Святої Дірки від Дупи допитливість свербіння не викликала, тому решту підйому на пагорб усі бігли мовчки.

Уже на спуску монахи побачили, що довірена їм Двохвостка виявилася набагато більшого розміру, ніж та, яку настоятель Риба зміг розрубати надвоє Ключем Короля.

Повзучий аватар Мари вже підійшов до берега і цілив у бік щільних житлових масивів.

Найбільший Дірка від дупи зупинив біг і викинув свою зламану від биття гілку вбік. Злегка загнуте молоде дерево привернуло його увагу.

Чемпіон білих роб надломив це деревце біля основи і рубаючим ударом долоні відокремив його від кореневої системи. Тепер у головного громили була нова, вкрита зеленим листям дубина.

Може в середині цієї дубини ховалося і пташине гніздо.

Олег та решта монахів у фіолетових робах могли тільки радіти, що вся сила Школи Дірки з ними, а не на боці аватара Мари та її міньйонів.

М'ясна гусениця вже заповзала на берег, у бік найближчого великого будинку. Цілісність її туші постраждала під час шляху, але Двохвостка продовжувала триматися одним шматком. Тисячі й тисячі дитячих рук, волосками зростаючі з гусениці, тягнулися в бік будівлі, куди вона рухалася.

Не тільки монахи на пагорбі могли бачити цей безногий колос, а й мешканці, які своїм ходом або на машинах терміново залишали внутрішній двір.

Один тільки вигляд насування Двохвостки змушував слабких на дух мешканців вистрибувати зі своїх вікон і передбачувано розбиватися на смерть. Людопад тільки додав гучності до криків і вереску всередині паніки, що з собою несла зліплена з м'яса гусінь.

Повітря завібрувало. По землі та шкірі прокотилося дрібне тремтіння. До пагорба дійшов всепоглинаючий звук від удару язичком об стінку музичної чаші.

Коли Олег почув схожий білий дзвін уперше, старий монах у червоній робі зміг надвоє розрубати неосяжний аватар Мари. Цей золотий ключ, ця зброя, що може вкрити під своєю тінню половину набережної, не полишала голову Олега.

Гул від чаші вщух. Дінг-Тхонг прискорював біг бойових ченців Мари, а учням Школи дозволяли бігти швидко їхні довгі ноги.

У волоцюг із храму Святого Ігуана не було перерахованого вище. Великі животи не обмежували руху їхніх рук або ж ніг, але сірі ченці навряд чи наздоганяли інших.

- Лула! - вигукнув приставлений до Школи Дірки товстун із храму Ігуана. - Настоятель Риба прокинувся!

- І непогано допоміг послідовникам Праведного Слива, - доповнив за сірим побратимом монах Гуан.

Тим часом Двохвостка відчинила свою червону пащу й цілком пожрала облаштований дитячий майданчик.

- Святий Ігуан, захисти всіх дітей у цьому місті, - дивлячись на двовостого аватара Мари, сказав третій товстун у сірому.

Жменя монахів спускалася з гірки назустріч великій гусениці. Як, куди і чим її бити - їм було невідомо. Без Ключа Короля під рукою Двохвостка здавалася невразливою.

Своєю величезною закривавленою пащею аватар Гниття відтяпав верхні поверхи житлового будинку, і його верхній край виявився поглинений Двохвосткою. Гола арматура дряпала морду Гусениці, і та вже бризкала гноєм і тухлою кров'ю на всі боки. Уламки каменю і мерзенних рідин лилися на голови мешканцям, які поспіхом залишали свої будинки.   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍