Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

Про безсмертя гуру сказав:

— Частка енергії, яка лише кілька місяців тому належала сонцю, тепер може належати людській істоті.

Нема нічого нового. Ті самі послідовності явищ постають одне за одним, подібно до обертання колеса. Усякий рух у цьому всесвіті відбувається послідовно через появу і зникнення. Світи за світами виникають із менших форм, еволюціонують, розростаються й знову зникають, перетворюючись на те, з чого виникли. І так усе в житті: виникає і потім перетворюється на те, з чого виникло. Що ж зникає? Форма. У певному сенсі навіть тіло безсмертне. У певному сенсі тіла й форми вічні. Що це значить? Візьмемо декілька кубиків для гри в кості і підкинемо їх. Припустімо, кості випадуть у такій комбінації: 5-6-3-4. Знову кинемо кості, потім ще і ще. І колись вони впадуть знову так само, випаде та сама комбінація.

Так і атоми, з яких складається всесвіт, наче кості, роз’єднуються й знову з’єднуються — і так без кінця. Але неодмінно надходить час, коли знову утворюється та сама комбінація: ти знову будеш тут, і всі предмети матимуть таку саму форму, і ми знову говоритимемо про це, і от цей же глечик, наприклад, стоятиме як і зараз. Так було незліченно багато разів, і так повторюватиметься незліченно багато разів.

Ми ніколи не народжуємося і ніколи не вмираємо. Кожний атом живий і живе своїм власним самостійним життям. Атоми поєднуються в групи з певною метою, що наділені певним груповим розумом, поки існує група; ці групи, у свою чергу, поєднуються й утворюють складніші тіла, що служать носіями для вищих форм свідомості. Коли для тіла наступає смерть, відбувається розщеплення й відокремлення клітин одна від одної, і починається те, що ми називаємо розпадом. Сила, що утримувала клітини разом, зникла, вони тепер надані самим собі і можуть утворювати нові комбінації. Смерть — це лише один із проявів життя, і знищення однієї матеріальної форми — тільки прелюдія до виникнення іншої.

Про інволюцію він сказав:

— Насіння перетворюється на рослину, а от піщини — ніколи. Батько дає життя дитині, але комок глини ніколи не перетвориться на дитину. Які ж закони управляють розвитком — от питання. Чим було насіння? Воно те саме, що й дерево. Усі можливості майбутнього дерева закладені в цьому насінні; усі можливості майбутньої людини закладені в дитині; усі можливості живої істоти закладені в зародку. Що ж це значить? А от що: усякій еволюції передує інволюція. Не може розбудовуватися те, чого не існує. І отут сучасна наука знову приходить нам на допомогу. Математика вчить, що загальна кількість світової енергії завжди тотожна. Не можна вилучити з матерії жодного атома, як не можна позбавити її жодної одиниці сили. Тож еволюція не походить з нічого. Але звідки вона походить? Їй передує інволюція. Дитина — це зріла людина в минулому, а зріла людина — це розвинена дитина; насіння — це дерево в минулому, а дерево — це розвинене насіння. Усі можливості всього живого закладені в зародку. Тепер усе стає трохи ясніше. Доповнимо це ідеєю неперер­в­ності життя. Від найпростішої протоплазми до людської істоти — життя одне. Насіння несе в собі план, перш ніж воно набуває певної форми.

Одного разу Береніс запитала:

— А що ви думаєте про добродійність?

Гуру відповів:

— Коли допомагаєш бідному, ти не повинна анітрохи пишатися цим. Будь вдячна, що тобі надана ця можливість. Так ти виявляєш своє поклоніння життю, тож це не привід пишатися. Хіба весь всесвіт — це не ти сама? Будь вдячна, що на твоєму шляху зустрівся бідняк, тому що, допомагаючи йому, ти допомагаєш собі. Благословенний не той, кому дається, а той, хто дає.

Тоді Береніс запитала його про красу. Стільки людей поклоняються їй у всіх її проявах і стають воістину її рабами.

Гуру відповів:

— Навіть у найниціших потягах закладена частка боже­ственної любові. На санскриті Бога іноді називають Харі, що значить — Той, хто притягає до Себе все суще. Тільки Він гідний притягати до себе людські серця. Справді, хто може принадити душу? Тільки Він. Коли ти бачиш людину, яку приваблює вродливе обличчя, — невже ти думаєш, що це жменька певним чином поєднаних молекул насправді приваблює? Аж ніяк! За цими частками матерії має бути — і є — прихована гра божественного впливу і божественної любові. Невіглас і не здогадується про це, але, свідомо чи несвідомо, його притягує вона і лише вона. Отже, навіть найниціші потяги породжуються Самим Богом. «Жодна жінка, о коханий, не любила свого чоловіка заради нього самого, але заради Атмана, заради Бога, що знаходиться в ньому». Бог — це великий магніт, а ми всі — наче металеві стружки, і всіх нас постійно тягне до нього, і всі ми прагнемо дотягтися до нього — побачити лик Брахмана, відбитий у всіх формах і візерунках. Ми думаємо, що поклоняємося красі, але насправді — ми по­клоняємося лику Брахмана, що сяє крізь неї. У глибині всього — сутність.

І далі:

— Раджі-йогін знає, що вся природа спрямована на те, щоб душа набула досвіду, а результат будь-якого досвіду душі — усвідомлення своєї нетотожності природі. Людська душа повинна зрозуміти й відчути, що вона споконвіку була духом, а не матерією, і що її поєднання з матерією лише тимчасове. Раджа-йогін навчається зреченню через найрішучіше зречення: він насамперед повинен зрозуміти, що вся видима й відчутна природа — лише ілюзія. Він повинен зрозуміти, що будь-який прояв сили в природі породжується не самою природою, а духом. Він повинен від самого початку засвоїти, що все знання і будь-який досвід походять від душі, а не від природи, і тому повинен насамперед силою раціонального переконання порвати всі узи, що поєднують його з природою.

Але із усіх видів зречення найприроднішим є те, якому вчить Бхакті-йога. Тут немає ніякого насильства, не потрібно ні від чого себе відривати, ні з чим не потрібно насильно розставатися. Зречення Бхакті — легке, плавне, непомітне і так само природне, як усе, що нас оточує. Людина любить своє місто, потім починає любити свою країну, любов до міста відмирає легко і природно. Людина навчається любити увесь світ, і тоді її любов до своєї країни, її фанатичний патріотизм відмирає безболісно, сам собою, без будь-якого насильства. Людина