Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

радше швидкий наступ темряви, що охоплює тебе і залишає на самоті.

Наближаючись до Нагпура, Береніс раптом була вражена красою священної гори Рамтек з її блискучими білими храмами, що здіймалися над усім довкіллям. Береніс зупинилася у задумі, милуючись рідкісною красою пейзажу і прислухаючись до монотонного співу індуських мантр, що далеко розносився в прозорому повітрі. Береніс знала, що це співають священнослужителі Рамтека, що збираються наприкінці дня, аби проспівати священні слова своєї віри. Спочатку їхні голоси звучали як мурмотіння, ніжне і приємне, але що ближче вона підходила, то більше ритм співу ставав подібним до ударів у великий барабан. І раптом Береніс здалося, що серце її стало битися по-іншому, в одному ритмі з пульсом цієї великої країни, що шукає Бога, країни, що віддає перевагу духу, — і вона зрозуміла, що саме у цім краю вона знайде свою душу.

Розділ 78

Упродовж наступних чотирьох років Береніс практикувала різні стадії вчення йоги; насамперед це йогівська поза, у якій слід тримати хребет прямо, досягаючи такої стійкості тіла, що, коли людина перебуває в медитації, вона перестає його відчувати. Адже Дх’яна, тобто споглядання, за вченням йоги, означає відстороненість. І коли хребетний стовп лишається прямим, то згорнута енергія Кундаліні (що у трикутній формі перебуває в нижній частині хребта) розгортається і піднімається через Сушумну вверх по хребту до семи сплетінь, або центрів свідомості, врешті досягаючи Сахасрари, найвищого сплетіння, тисячеполюсткового лотосу мозку. Коли досягається найвищий стан свідомості, згідно з вченням йоги, людина досягає Самадхі, або надсвідомості. Але незалежно від того, чи досягає енергія Кундаліні найвищої точки, сприймання людини розширюється і зростає відповідно до рівня підйому Кундаліні.

Береніс вивчала Пранаяну[7], тобто контроль над життєвими силами свого тіла; Пратьягару — мистецтво внутрішнього самоспоглядання; Дхарану — мистецтво зосередження; Дх’яну — медитацію. Часто вона порівнювала свої записи із записами інших учнів, — разом з нею займалися один англієць, молодий і дуже розумний індус та дві індуски. Поступово вона проходила всі види йоги — Хатха, Раджа, Карма, Джнана і Бхакті. Вона довідалася, що Брахман — дійсність — це найвище Божество, яке неможливо визначити і навіть виразити. В «Упанішадах» говориться, що Брахман — це буття, пізнання і блаженство, але водночас це не є його атрибути. Не можна говорити про Брахмана як про щось, що існує, Брахман є саме існування. Брахман не є мудрим чи щасливим, Брахман — це абсолютне знання і абсолютна радість.

«Нескінченне не може бути розділеним на частини й міститися у скінченному.

Увесь всесвіт проникнутий мною, у моїй споконвічній формі, що недоступна для людських почуттів. Я не перебуваю в жодній живій істоті, натомість всі вони перебувають у мені. Це не значить, що вони існують у мені фізично. У цьому і полягає моя божественна таємниця. Ви повинні намагатися зрозуміти її природу. Моє буття — основа для всіх живих істот, я породжую їх, але між нами немає фізичного зв’язку.

Однак, якщо людина поклонятиметься мені й спрямовуватиме свої думки на мене, ні на що не відволікаючись, кожну хвилину свого часу, я дам їй все, чого вона потребує, і збережу її надбання. Навіть ті, хто поклоняються іншим божествам і з вірою в серце приносять їм жертви, насправді поклоняються мені, хоча ідуть до мене неправильним шляхом. Бо я єдине Божество і єдиний, хто приймає всі жертви. Але ці люди приречені на те, щоб повернутися на землю, тому що вони не пізнали мене в моїй справжній сутності.

Ті, хто приносять жертви різним божествам, прийдуть до цих божеств. Ті, хто поклоняються предкам, прийдуть до своїх предків. Ті, хто поклоняються стихіям і духам, прийдуть до них. Так і мої прихильники прийдуть до мене».

Гуру одного разу сказав Береніс:

— Саме повітря, яким ми дихаємо, кожним своїм подихом говорить: «То Ти Єси». І весь всесвіт з міріадами сонць і місяців виголошує вустами тих, хто здатний говорити: «То Ти Єси»

І Береніс пригадалися «Останні рядки» Эмілі Бронте:

Моя душа не відає страху І не тремтить перед земними бурями; Я бачу сяяння слави Небес І сяяння Віри, що озброюють мене проти страху. О, Бог у моїх грудях, Всемогутнє, всюдисуще Божество! Життя, що увійшло в мене, І я, невмируще життя, що черпає силу в Тобі. Марні тисячі символів, Що надихають людські серця; невимовно марні, Нікчемні, мов зів’яла трава, Чи піна серед безмежного моря. Непідвладна сумнівам, Я міцно тримаюсь за Твою безконечність, Мій надійний якір — Нерушима скеля безсмертя. Всеохопною любов’ю Твій дух живить вічність, Проникає і вкриває все, Змінює, підтримує, розчиняє, створює і зберігає. Нехай щезнуть земля і людина, Нехай зникнуть сонця і світи, Ти єдиний залишишся І всяке суще існуватиме в Тобі. Для смерті немає місця, Жоден атом не піде в небуття її силою; Ти — Ти є Буття і Дихання, І те, що є Ти, ніколи не щезне.

Іншим разом гуру запитав:

— Чи існує така людина, що не була б тобою? Ти — душа всесвіту. Якщо хтось підійде до твоїх дверей, вийди і зустрінь себе. Бо всі є одне. Думка про окремішність — ілюзія. Ти ненавидиш. Ти любиш. Ти боїшся. Все це — ілюзія, невігластво й омана!

Єдине зло — це думка або слово, що послабляють дух.

Якщо всі сонця зайдуть, місяці перетворяться на порох, зникнуть один за одним усі світи, — що тобі до цього? Стій непорушно,