Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

у викраденні — це закінчиться драматично для нас обох. Одного такого звинувачення досить, щоб мене засудити. І що тоді? Зараз нам треба рідше зустрічатися. Настільки, наскільки зможемо витримати. Якби у нас стало розуму на деякий час припинити зустрічі після того, як твій батько отримав цього листа — усе було б добре. Тепер, звісно, вже нічого не поробиш, але нам потрібно діяти вдвічі обережніше. Хіба ти не згодна зі мною? Так от: добре все обміркуй і роби, як ти вважатимеш за потрібне. А коли вирішиш — дай мені знати. І як би ти не вчинила, я наперед схвалюю все. Ти мене зрозуміла? — Він пригорнув її до себе і поцілував. — Стривай, але ж у тебе немає грошей? — згадав він.

Ейлін, глибоко зворушена його словами, на мить замислилася, але одразу ж поклала собі, що шлях, обраний нею, — єдино правильний. Батько дуже любив її. Він нізащо не скомпрометує її в очах суспільства, а відповідно, і не скористається її втечею для відкритого переслідування Ковпервуда. Скоріше за все, він стане благати її повернутися додому, пояснювала Ейлін, і під впливом її доказів Ковпервуд був змушений поступитися. Який сенс сперечатися? Ніхто на світі не змусить її покинути свого коханого.

Уперше за увесь час знайомства з Ейлін він дістав з кишені купу банкнот.

— Ось тут, люба, двісті доларів, — сказав він. — Тобі вистачить цього до нашої наступної зустрічі, або ж ти знову напишеш мені. Я потурбуюся про те, щоб тобі нічого не бракувало. І не смій думати, буцімто я не кохаю тебе! Ти сама знаєш, що це нісенітниці. Я тебе обожнюю!

Ейлін не хотіла брати гроші — їй нічого не потрібно, крім того, у неї дома ще дещо є, але він не слухав її, знаючи, що вони можуть їй знадобитися.

— Досить про це, рідна моя, — сказав він. — Адже я знаю, що гроші тобі будуть у нагоді.

Ейлін так звикла отримувати великі суми від батька й матері, що не надала цьому великого значення. Френк її кохає, тож які можуть бути між ними порахунки? Коли вона трохи врівноважилася, вони стали обговорювати питання листування і дійшли висновку, що найкраще — відшукати надійну людину, через яку можна буде передавати листи. Коли вони розійшлися, Ейлін, щойно сповнена відчаю через його, як їй здалося, недостатньо пристрасне ставлення до неї, знову заспокоїлася. Ні, він її кохає, вирішила вона, і пішла зі щасливою посмішкою. У неї є Френк, на якого вона може покластися, і тепер вона провчить батька!

Ковпервуд, проводжаючи її поглядом, похитав головою. Зараз вона стала для нього додатковим тягарем, але відмовитися від неї він, звичайно, не міг. Зірвати завісу з ілюзій, створених її коханням, і зробити її нещасною, коли він сам так закоханий у неї? Ні! Та й навіщо це робити? Врешті-решт, усе ще може обернутися на краще. Якщо Батлер знову використає нишпорок, то з’ясується, що Ейлін пішла зовсім не до нього, Ковпервуда. Якщо прийде час, коли треба буде застосувати увесь свій здоровий глузд і холодний розрахунок, щоби врятуватися від смертельної небезпеки, то він таємно повідомить Батлерам про місцеперебування Ейлін. Це послугує доказом того, що він має лише опосередкований стосунок до її втечі, а у них буде можливість вмовити її повернутися. Все може обійтися, хтозна! У будь-якому разі, він буде боротися з перешкодами в порядку їх виникнення.

Ковпервуд одразу поїхав до себе в контору, а Ейлін вирушила додому з твердим наміром здійснити свій план. Батько дав їй час на роздуми; можливо, він подовжить цей строк, але вона не стане чекати. Звикнувши до того, що будь-які її бажання виконувалися, вона не бачила причини, чому б їй не вчинити по-своєму й тепер. Скоро п’ята година. Вона почекає до сьомої, коли вся сім’я всядеться за стіл, і потихеньку вислизне з дому.

Але одна несподівана обставина змусила її відкласти здійснення свого наміру. Вдома вона застала гостей — містера Стейнметса з дружиною. Стейнметс — відомий інженер, співпрацював з Батлером, складаючи проекти для багатьох його підрядних робіт. Це було саме напередодні Дня подяки, і Стейнметси стали одне з–поперед одного вмовляти Ейлін і Нору погостювати тижнів два у них у Вест-Честері, у їхньому новому будинку, про затишок і красу якого Ейлін чула вже не раз. Люди були дуже приємні, ще не старі, й у будинку в них завжди збиралося широке коло друзів. Ейлін вирішила зачекати зі своєю втечею і прийняла запрошення. Батько розмовляв з нею найщирішим тоном. Присутність Стейнметсів та їхнє прохання були для нього таким же полегшенням, як і для Ейлін. Вест-Честер знаходився в сорока милях від Філадельфії і, живучи там, Ейлін навряд чи могла би бачитися з Ковпервудом.

Вона одразу ж написала Френку про зміну своїх планів і поїхала, а він полегшено зітхнув, розуміючи в цю хвилину, що гроза пройшла манівцями.

39

Наближався день, коли мали розглядати справу Ковпервуда. Він не сумнівався, що суд зробить все можливе для винесення йому обвинувального вироку, але не бачив виходу зі становища. Хіба що кинути все й поїхати з Філадельфії? Але про це не варто було й думати. Єдина можливість забезпечити своє майбутнє і зберегти дружні стосунки з ділками фінансового світу полягала в тому, щоби якомога швидше постати перед судом в надії на те, що коли він буде засуджений, то з часом приятелі допоможуть знову встати на ноги. Він багато говорив зі Стеджером про зверхнє ставлення до нього теперішнього складу суду, але адвокат не поділяв його побоювань. По-перше, присяжних не так просто підкупити; по-друге, більшість суддів, попри відмінність у політичних переконаннях, люди чесні й не підуть за межі того, що їм скажуть лідери партії, а це, зрештою, не так уже й страшно. Суддя, який мав головувати на цьому процесі, Вілбер Пейдерсон, — учасник квартальної сесії — представник республіканської партії і, отже, зобов’язаний Молленгауеру, Сімпсону і Батлеру. Але, з іншого боку, Стеджер чув про нього тільки як про чесну людину.

— Не розумію, — говорив Стеджер, — чому цим ділкам так хочеться покарати вас? Хіба щоб інші боялися. Адже вибори вже пройшли. До речі, кажуть, що вже зараз вживаються заходи для того,