Андрій Хімко - Між орлами і півмісяцем

основу для нашого вижиття. Ще мушу сказати тобі, брате, що і гетьман, і його свита по Переяславі трохи отверезилися і, коли б не любили так маєтностей, опаніння та оковитої, були б цілком терпимими. А не май, кажуть, хороших бузів, а май друзів, то ото, й думаю, маєш нагоду показати себе Собеському, а через себе і нас належно...

Уже наступного теплого ранку подорожники виїхали в путь. Богун провів побратима аж за застави, до кресів. Путь, яку вибрав Сірко і погодив із Богуном, лежала через Збараж, Зборів, Замостя, Люблін, була знана йому в попередніх козацьких баталіях...

Після прощання з Богуном Сірка і його супровід спинили чолові польських охоронних плацувок, але по чималому виясненні крулева абсенція-перепустка зробила своє, і супутникам лише порадили поміняти маршрут, що про око ті пообіцяли, простуючи таки обраним напрямком. Впала у вічі подорожникам армада драбантних військ і суцільна вбогість визискуваного, забитого, затурканого до краю, до сірості виснаженого русинського хлопства, пограбованого постоями, а також багатство розбещеного, манірного і маніжного панства і жовнірства. Коли русинські поселення кінчалися, жовнірських постоїв поменшало. Зате в панських маєтках і фільварках збиралося посполите рушення, і лише у Варшаві, що здалася Сіркові більшою і гамірнішою від Києва, ні драбантів, ні жовнірства не було видно.

Варшава!.. Аж зітхали подорожні від захоплення нею. Дивом була! Хто її охопить поглядом?! Справжнісіньке тлумне муравище, та й тільки! А тих панів, панків, підпанків, скрибів, служок і служивих, купців, крамарів, перекупок, ткачів, візників, рукомесників, ченців і черниць! А берлинів, ридванів, двоколісок, мажар-котиг, різновидах дрожок, багатоколірно розписаних у диво-світ! А вулиць, провулків, завулків — і чистих та охайних, і брудних та замотлошених,— а харчевень та всіляких запахів! А будівель і навіть смердючих бурдеїв! А ковалів, клепарів-бляхарів та отого клепу! А гостросписних кляшторів і костьолів! А дзвонів, музик та співу в них і не наслухаєшся!.. Змалієш, розгубишся і зникнеш, як голка в сіні!..

Отим гармидером, стуком, гуркотом, руханицею, різношаттям, багатством і вбогістю, снуванням візків Варшава й запам'яталася, найпаче хлопцям Петрові та Романові. Вони були ошелешені містом, в якому мали вишколюватися і жити. Їх проймав острах, що вони тут загубляться, як не раз губилися малими в Мерефі на ярмарці...

Зустріли подорожніх в обійсті пана Собеського так, як козаки й не чекали. Хоч пана воєвода вдома не було, гостей приймав, як родичів, дворецький, пан Лех, коней — конюші, розглядаючи прибульців, мов якесь диво. Той же дворецький розподілив прибульців у апартаментах, розпорядився перенести їхні баули з гардеробою, звелів служницям попрасувати Сірків одяг, повів його у мийню, за ним пішли туди Петро та Роман, а вже потім решта. В їдальні, куди їх запросив по всьому той же пан Лех, були розкішно накриті столи з питвом і наїдками, прислуговували козакам дівчата — послужливі і маломовні та вправні.

По підобідку дворецький запропонував гостям спочити з дороги, а коли ті відмовилися, порадив подивитися сад, альтанки, качелі-гуштавки, водомети чи посидіти у буяках-фотелях у передпокойовій залі. Помешкання пана Собеського були справжнім палацом у два поверхи з двома флігелями-офіцинами, обнесеними камінними мурами з цегляними хідниками, обсадженими козячим листком, кущами смородини, звабним розарієм. Все те, як і сад, було доглянуте, підчищене, підметене. Порядок був навіть у стайні, де тепер стояли в тісноті козацькі нагодовані й напоєні коні. Живи донесхочу в такій благодаті, і про рай не мріючи!..

Сірко, вийшовши в сад із супровідцями, відпустив козаків на розглядини в місто, а сам, приховуючи захоплення, придивлявся до тієї розкоші і поцінював її вартість та величину хлопської праці, покладеної тут. Жаском бралася його душа від тої оцінки. Чув ще втому від довгої їзди, тому всівся в лозове згойдливе крісло в затіні і замарив, мов побачив перед собою і канівську соборну церкву на горі над урвищами, і Павлюка, Скидана, Гримайла, Риндича, Ганджу, а між ними Левка Кошовенка та змальовану ним жахливу страту повстанських привідців отут, у Варшаві, між якими мученицьки вмирав і сотник Чурай... Згадалася відтак і його донька Маруся, нібито помилувана нещодавно гетьманом в Полтаві за отруєння зрадці-козака; згадався і його наставець — гетьман Іван Сулима та сотні інших чільців. Привидівся йому вершником, що з усіх сил втікає від нього з уривком петлі на шиї під Мошнами, а потім у підштаниках під Хирівкою покійний катюга Лащ. При згадці останнього все перервалося, але Сірко і в маренні пошкодував, що не він розправився із тим хижаком за неймовірно великі людські жертви...

Надворі тихо вечоріло, а десь поряд, коло палацу воєводи, чулися шарварок-гармидер, біганина і перемовки, що спонукали Сірка прийти до себе.

«Напевне, пан Ян повернувся»,— здогадався він і, неспіхом звівшись, попрямував із саду в бік подвір'я, де чулася русинська мова. «І тут, в самому серці Польщі, блага і гаразди творять наші русини,— подумав він.— Боже великий, ти від нас відвернувся навіки!..»

— Віват! День добрий, дорогий мій збавителю! Гратулюю! Я жичливо радий бачити тебе нарешті тут і з синами! — загледівши Сірка, розпростер господар руки для обіймів на хідникові...

Віталися, видивлялися один на одного, як на диво. Господар розглядав Сірка близорукими, малими карими очима на широколицьому рум'яному лиці з опущеними донизу солом'яно-русими вусами, хвацько загнутими на кінцях догори.

— Чому стоїмо тут? — схопився Собеський.— Ходімо до палацу! — взяв він обережно гостя під руку.— Я повелів дворецькому, аби синів твоїх поселив окремо, наказав одягти їх у нове вбрання, отож не гнівайся, що вчинив так,— ступав він перевальцем у ногу із Сірком, як з нерозлийводою-товаришем, побратимом чи родаком.

«Невже він щирий? Видно, мало мати щедротність, її треба щедро показати. Уміють бути ляхи і чемними, і уважними, і дружніми,— пронеслося в Сірковій свідомості.— На подив уміють!..»

Сірко мовчки слухав господаря, а той повторювався, що безмежно радий віддячити гостеві, що Сірковим синам буде в нього пишно і досконале, розпитував про здоров'я дружини, цуречек, ойцув і дворакув, цікавився господаркою, пригодами