Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

та мою невичерпну винахідливість, я деколи зовсім впадав у відчай від цієї чортової оболонки… Вона ледве трималася… Уже шістнадцять років, як її діставали за будь-якої погоди, за будь-яких обставин, навіть під час ураганів, на ній була латка на латці… Кожне наповнення повітрям перетворювалося на справжню драму!.. Під час спуску було ще гірше… Якщо бракувало цілої смуги, я вилучав її зі старої шкури «Архімеда»… Від нього залишилися лише шматки та великі клапті в стінній шафі у підвалі… Це була прив'язна куля, з якою він починав, вона була величезного розміру… Двадцять років він брав на ній участь у ярмарках… Я докладав усіх зусиль, щоб ретельно склеїти все, що можна… А коли «Завзятий» після команди «Віддати кінці» здіймався над натовпом, я пізнавав мої латки в повітрі… Я бачив, як вони теліпаються, збираючись у складки… Та мені було не до сміху.

Окрім того були ще й підготовчі роботи… Ця штука з підйомами аж ніяк не відбувалася сама по собі!.. Нічого подібного… Все це заздалегідь ретельно готувалося, обсмоктувалося, обговорювалося протягом декількох місяців… Потрібно було виготовити відповідні листівки та фото. Вся Франція була всіяна різноманітними проспектами… Слід було залучити всіх більш-менш відомих осіб!.. Витримувати брудні лайки всіх існуючих Комітетів, що завжди відзначалися неймовірною скупістю… І на довершення всього ми отримували гору пошти від винахідників з приводу «Завзятого».

Я навчився у Куртіаля офіційному стилю. І давав усьому раду не так уже й погано… Не робив багато помилок… У нас був папір «ad hoc» для ведення перемовин від імени «Паризької секції друзів вільної кулі»…

Ще з кінця зими ми бомбардували запитами мерію! Програми на сезон складалися навесні! Ми ж, загалом, і так знали, що всі наші неділі до свята Всіх Святих зайняті… Телефоном ми набридали президентам усіх Комітетів. Поштою доводилося займатися мені. Я ходив туди в години напливу народу… Сподіваючись змитися, не заплативши! Зазвичай мене ловили в дверях…

Ми посилали запити на всі ярмарки, зібрання та святкування по всій Франції! Всюди! Ми нічим не гребували! Але зазвичай намагалися не надто віддалятися від департаментів Сена і Уаза… та Сена і Марна! Ми ледь не збанкрутіли, перевозячи весь наш крам: різні торби, балони з повітрям, шайби, одне слово, все наше химерне спорядження. Щоб мати хоч якийсь зиск, до вечора ми мали повертатися в Пале-Рояль. Інакше могли зазнати збитків! Куртіаль виставляв ціну, визнану доволі помірною! Зовсім скромну та круглу: двісті двадцять франків… Плюс газ для надування та голуби під час підйому, по два франки штука!.. Висота не обумовлювалась… Нашим найвідомішим та найсерйознішим суперником був капітан Ґі де Розьє, він просив набагато більше! На своєму «Безстрашному» він виробляв ризиковані трюки!.. Піднімався разом зі своїм конем і так і сидів у сідлі нагорі! На обумовленій висоті в чотириста метрів!.. Це коштувало 525 франків, поїздка назад оплачувалася муніципалітетом. Але ще частіше нас випереджали італієць зі своєю донькою: «Калогоні та Петіта»… На них ми натикалися всюди! Вони мали успіх, особливо в гарнізонах! Вони брали набагато більше та виробляли в небі тисячу піруетів… Ще й на довершення всього, починаючи з висоти 620 метрів, вони кидали букети, маленькі парашути та кокарди! Вони просили 835 франків та контракт на два сезони!.. Вони непогано заробляли…

А от Куртіаль зовсім не збирався ні на кого напускати туману! Без зайвих драматичних ефектів! О! Зовсім навпаки! у нього була суто наукова манера, пізнавальна демонстрація: показовий політ з люб'язною промовою напочатку та випусканням голубів наприкінці сеансу… Він завжди сам попереджав про це присутніх, виголошуючи переднє слово: «Пані та панове… Якщо я у моєму віці ще піднімаюся, то це не заради порожніх хвастощів! Повірте! І не через бажання вразити натовп!.. Погляньте на мої груди! Ви побачите тут блиск усіх найвідоміших та найпрестижніших медалей! Якщо я піднімаюся, пані й панове, то лише заради родинної просвіти! це мета всього мого життя! Все для освіти мас! Ми не прагнемо грати на чиїхось ницих інстинктах! Пробуджувати нездорові пристрасті! Я звертаюся до розуму! Тільки до розуму!» Він повторював це й мені, аби я засвоїв: «Фердінане, запам'ятай назавжди, наші польоти повинні за будь-яку ціну виконувати свою місію! Високо нести стяг «Майстротрону»… В жодному разі ми не повинні опускатися до блазнювання! до маскарадів! повітряних вибриків! навіженого викаблучування! Ні! Ні! Й ще раз ні! ми повинні тримати нашу марку! Звичайно, ми не маємо забувати й про розваги! Нам за це платять! це цілком припустимо! Але все ж, якщо змога, ми повинні прагнути пробудити у цих бовдурів жагу до справжніх знань! Звичайно, виховання необхідне. Але виховувати цих йолопів, яких ти бачиш навколо і які стоять з роззявленими ротами! О! Це дуже складно, Фердінане!..»

Ніколи, я певен цього, він не погодився б покинути землю, не пояснивши спершу глядачам у дружній бесіді всі деталі та принципи аеростатики. Щоб заволодіти увагою присутніх, він сідав, балансуючи, на самий край гондоли у своєму незвично прикрашеному рединґоті та панамі й чіплявся рукою за мотузки… Він демонстрував гру клапанів і вентилів, гайдропа[58] і барометрів, закони баласту й сили тяжіння. Потім, захоплений предметом, він переходив до інших сфер, розповідаючи уривками про метеорологію, міражі, вітри та циклони… Він заводив мову про планети і рух зірок… Не забував нічого: Кільця… Близнюки… Сатурн… Юпітер… Арктур і його обриси… Місяць… Бельгофор і його рельєф… Він висловлював судження про все… Про Марс він міг говорити годинами… Знав його дуже добре… Це була його улюблена планета! Він розповідав про всі його канали, їхні русла та течію! Про його флору! Начебто він сам купався там! Він був на «ти» з планетами! Він мав величезний успіх!

Поки він, розсівшись, бризкав слиною та зачаровував натовп своїм красномовством, я потихеньку робив свої справи… Це був мій невеликий заробіток. Я користувався загальною схвильованістю і збудженням… вклинювався в натовп та пропонував «Майстротрон» по дюжині за два су, неспродані підручники з автографом… пам'ятні медалі з крихітною повітряною кулею, а для тих, які здавалися мені найрозбещенішими… які лапають у натовпі… у мене був невеликий набір цікавеньких картиночок, дуже пікантних… прозорих і переливних… Рідко траплялося, щоб я не розпродавав усе… Трохи талану, і поступово я багатшав на двадцять п'ять монет! На ті часи це була сума! Як тільки я все спихував і збирав урожай, то робив учителю знак… Він перекривав пару… Припиняв свою балаканину… І знову спускався в гондолу… Прив’язував панаму… кріпив свої стрижні,