Стефан Цвейг - Марія Антуанетта

був військовий начальник цілої секції — Кортей. Таким чином рояліст, якого за описом зовнішніх прикмет день і ніч шукала поліція й усі державні установи, взяв у свої руки й цивільну управу, і військову охорону Тамплю, і поки в Конвенті і Комітеті Безпеки вергали громи проти «мерзенного Баца», він, зусібіч добре прикритий, простував до своєї мети.

Але в неперевершеного змовника барона де Баца з холодним — мов і нервів у нього не було — обрахунком і підкупом єдналася ще й вогненна сміливість удачі. Хоч за ним по цілій країні розпачливо ганяли сотні шпигунів та агентів — Комітет Безпеки вже знає, що він вигадує план за планом, щоб загубити Республіку, — він, як звичайний солдат, під іменем Форґе проникає в охоронну залогу Тамплю, щоб самому розвідати місцевість. З рушницею в руці, в брудному, пошарпаному мундирі національного гвардійця мільйонер і розбещений аристократ виконує грубі вояцькі обов’язки під дверима королеви. Невідомо, чи пощастило йому добутися до самої Марії Антуанетти, але для його плану потреби в цьому й не було, бо Мішоні, котрому припадала чималенька частка в один мільйон, безперечно сам порозумівся з королевою. Водночас завдяки купленій згоді військового коменданта Кортея в охоронну залогу пропихали чимдалі більше баронових поплічників. Зрештою склалась одна з найбільш приголомшливих і неймовірних ситуацій у світовій історії: певного дня 1793 року в центрі революційного Парижа, в Тамплі, куди без дозволу муніципалітету не міг доступитися жоден чужий чоловік, Марію Антуанетту, скинуту й ув’язнену королеву Франції, охороняли самі вороги Республіки, батальйон перевдягнених роялістів, а очолював їх переслідуваний сотнями декретів Конвенту й Комітету Безпеки барон де Бац — такої сміливої, безумної ситуації не вигадав би жоден романіст.

Нарешті Бацові здалося, ніби настав уже час для вирішального удару. Прийшла ніч, котра, якби вдалося діло, повернула б усю історію й не забулась ніколи: адже вночі з рук революції мали навіки забрати нового короля Франції Людовіка XVII. Вкупі з долею барон де Бац цієї ночі грався життям і смертю Республіки. Звечоріло, запали сутінки, вже подбали про найменші подробиці. У дворі зі своїм підрозділом походжає підкуплений Кортей, а біля нього провідця змови барон де Бац. Кортей так поділив своє вояцтво, що всі головніші виходи були в руках залучених бароном де Бацом роялістів. Водночас інший підкуплений — Мішоні — перебрав на себе службу в покоях і вже заніс Марії Антуанетті, її доньці й пані Єлизаветі військові плащі. Опівночі, закутавшись у плащі, поклавши рушниці на плече, ці троє, мов звичайний патруль, разом із кількома іншими нібито національними гвардійцями під проводом Кортея мали вийти з Тамплю, малий дофін був би всередині того гурту. Все здавалося певним, план удавався до найменшої дрібниці. Кортей, як командир гвардії, мав право будь-коли відкривати ворота Тамплю для свого патруля, нема навіть сумніву, що очолюваний ним загін безперешкодно вибрався б на вулицю. А про дальше подбав неперевершений змовник Бац, під чужим ім’ям купивши поблизу Парижа невеликий будинок, у який ще не вдерлась поліція: королівська родина спершу кілька тижнів ховалася б у ньому і при першій безпечнішій нагоді вибралася б за кордон. Крім того, на вулиці чатувало кілька завзятих і відважних молодих роялістів, кожен із двома пістолетами в кишені, котрі б у разі тривоги затримали погоню. Хоч який, здавалося, божевільно сміливий план, але він був продуманий до найменшої деталі і, власне, вже й здійснений.

Близько одинадцятої години Марія Антуанетта й решта стояли наготові, ладні ту ж мить піти за визволителями. Внизу твердим кроком сюди-туди походжав патруль, але ця сторожа не лякала, вони знали, що під тим санкюлотським убранням б’ються серця їхніх друзів. Мішоні чекав тільки знаку від барона де Баца. Аж раптом, — що сталось? — усі сахнулись від переляку, — хтось щосили загупав у в’язничну браму. Щоб уникнути будь-якої підозри, прибульця одразу ж упустили. Це швець Симон, чесний і непідкупний революціонер, член муніципалітету, котрий у нестямі прибіг до Тамплю, щоб переконатись, чи королева ще досі у в’язниці. Кілька годин тому жандарм подав йому записку, мовляв, Мішоні цієї ночі готує зраду, — і він мерщій передав цю важливу вістку в генеральну раду Комуни. Ті спершу геть не повірили такій романтичній вигадці, на їхній стіл день у день падали, наче дощ, сотні подібних доносів. Та й потім, як може таке статись, хіба не стоїть на сторожі біля Тамплю 280 чоловік, хіба їх не контролюють найнадійніші комісари? Та все ж — у тім шкоди не буде — Симонові доручили, щоб цієї ночі замість Мішоні він сам наглядав за покоями в Тамплі. Тільки-но побачивши його, Кортей уже знає, що все пропало. На щастя, в Симона навіть гадки нема, що Кортей також спільник. «Коли ти тут, я спокійний», — по-друж­ньому каже він йому і йде у вежу до Мішоні.

Барон де Бац, бачачи, що через невіру однісінького чоловіка його план от-от лусне, на хвильку розважив: чи не слід помчати за Симоном і пістолетним пострілом учасно розвалити йому голову? Але глузду в цім мало. Постріл сполошив би решту вартових, та й, крім того, серед них є зрадник. Королеву врятувати вже не можна, вдаватися до ґвалту — значить без потреби ризикувати її життям. Тепер треба принаймні вивести живими з Тамплю тих, хто прокрався туди в чужому одязі. Кортей, котрому теж за спиною морозом сипнуло, мерщій утворив зі змовників патрульний загін. Вони, й поміж ними барон де Бац, не кваплячись, вийшли з Тамплю на вулицю: змовники врятувались, покинувши королеву напризволяще.

Тим часом Симон гнівно напавсь на Мішоні, мовляв, той негайно повинен дати Комуні пояснення. Мішоні, встигши заховати принесений одяг, зостався незворушним. Не опираючись, пішов за цим страшним чоловіком до страхітного трибуналу. Але дивно, Симона звідти спровадили досить холодно. Щоправда, похвалили його патріотизм, завзяття й пильність, але дали бідоласі втямки, що все це йому приверзлося. Комуна, здавалося, не повірила в ту змову.

Проте насправді — й це дозволяє глибше прозирнути зміїсті політичні стежки — ще й як повірила, але стереглась про це розголосити. Це доводить один вельми цікавий акт Комітету Громадського Порятунку: обвинувачеві на процесі Марії Антуанетти ясно вказується проминути всі подробиці викритого Симоном зухвалого плану Баца і його поплічників. Можна було тільки згадати про спробу втечі, обминувши подробиці: Комуна злякалася, що світ дізнається, як глибоко затруїла корупція її кращих людей, і через те рік у рік замовчувала один з найдраматичніших і найнеправдоподібніших епізодів світової історії.

Та коли Комуна, вразившись, що підкупили її начебто найнадійніших