Руслан Шабельник - Щоденники ката, Руслан Шабельник

– Я сподіваюся, дуже довгого і дуже щасливого життя, – її очі, її блискучі очі, якими він їх пам'ятав, дивилися майже благаюче.

«Залишок життя, все на одній планеті… врешті-решт у цьому немає нічого страшного! Адже жили ж люди давнини на Старій Землі! Ще якихось десять хвилин тому, він прощався з життям, а тут йому пропонують цілий світ, та ще й улюблену дівчину на додачу».

– Так звичайно!

Він постарався, дуже постарався надати голосу якнайбільше бадьорості та оптимізму.

Але погляд Марти не змінився.

Як же важко говорити з телепатом!

Він міг обдурити себе, але не її.

Так, зараз, у цю саму хвилину, він майже щасливий, він майже готовий танцювати від радості і кружляти дівчину на руках цією тісною кухнею. Він готовий, він хоче провести з нею решту життя…

Нині.

Мине час, і він почне обтяжуватися своїм становищем.

І що найгірше – вона, як телепат, знатиме це, можливо, раніше, ніж він усвідомить правду сам.

Марта – вона не бранка. До якого життя, посади її готували. Замість перспективного майбутнього вона залишиться тут, з ним, заради нього. І це теж з часом все більше напружуватиме. Його, її.

Він буде злитися на себе, тому що змінив життя коханої людини. Вона читатиме це у його голові. Згодом, його дратуватиме і її здатність до телепатії. Не подивись на іншу, не подумай чогось поганого, навіть у роздратуванні. Неможливо постійно контролювати свої думки. І навіть якщо Марта пообіцяє ніколи не читати їх і триматиме слово, все одно він, не знаючи правди, не маючи можливості перевірити, стане злитися. На неї, на себе.

Згодом… згодом це накопичуватиметься. Підозри, роздратування, агресія.

Поки одного разу, інші сильні почуття не витіснять кохання.

І вона, як телепат, як людина, яка сприймає емоції, зрозуміє це раніше за нього. Але не показуватиме вигляду, чекаючи поки правда, гірка правда не дійде до свідомості колись коханого чоловіка.

Очі дівчини дивилися з сумом.

Коханої дівчини!

Нині коханої.

Чи вона прочитала його думки.

Чи думала так само.

Руслан пригорнув її до себе.

– Я люблю тебе!

– І я люблю тебе.

– Вибач!

– Вибач.

***

КІНЕЦЬ

Кінець