Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

Я того дня стала круглою сиротою. Мій так званий батько, який і до того не приховував, що тільки статки дружини змусили його визнати її бастарда своєю дочкою, навіть не подумав запропонувати мені дах над головою. Ба більше, він на цьому не зупинився і позбавив мене спадку та будь-яких засобів для існування.

Чи варто говорити, що коли його величність король, батько моєї найближчої подруги, оголосив, що бере опіку наді мною, ще зовсім дівчиськом, я була безмежно йому вдячна. Вважала Танрагоса своїм благодійником і рятівником, не помічаючи, як дивно він часом дивиться на мене, і не забиваючи собі голову питанням, чому він замість цього не повернув мені материн спадок, що було б дійсно справедливим.

А в день мого вісімнадцятиліття король оголосив, що бере мене за дружину.

Це було два роки тому. Нескінченну, кошмарну вічність тому.

Проте зараз я можу все це залишити позаду. Можу.

Мотнувши головою, щоб прогнати спогади, зосереджую свої думки на тому, що відбувається зі мною в теперішньому. Торі знає ці таємні коридори майже так само добре, як я. І ми вже майже дісталися її покоїв.

− Я вчора провела Малвайн у палац так, щоб бачили мої слуги, − шепоче моя подруга. − Вона була в тій накидці з глибоким капюшоном, що ми приготували для тебе, старанно ховала обличчя і бурмотіла всяку нісенітницю. Всі тепер просто впевнені, що я втовкмачила собі в голову навіжену думку взяти з собою відьму-віщунку.

− Віщунку? А якщо мене попросять щось комусь передбачити?

− То скажеш, що я наказала пророкувати тільки мені. Дочка Танрагоса я, чи хто? – хмикає вона.

− Бідолашний демон. Він навіть не уявляє, кого за дружину зібрався взяти, − мої губи сіпаються в натяку на посмішку.

− Стривай. Ти зараз справді посміхнулася? І пожартувала? − Торі навіть зупиняється, щоб заглянути мені в обличчя, освітлене магічним світлячком. Обіймає рвучко, намагаючись не чіпати спину. – Богиня пресвітла, до мене повертається моя Міна. А я боялася, що він зламав тебе остаточно.

− Зламав, Торі. Зламав, – сумно усміхаюся я. − Колишньою Міною мені вже ніколи не бути.

– Нічого. Будеш новою, сильнішою. Ти ж чула, що казала Малвайн. Ти зцілишся. І все буде добре.

– Я дуже постараюся не проґавити це обіцяне «добре» – обіцяю їй. – Ти дістала те, що я просила? Каптура буде мало, щоб замаскуватися. А що як він побачить мене в дорозі?

– Все дістала, Міно. І те, що ти просила, і ще дещо, – багатообіцяльно посміхається Торі. − Ніхто тебе не впізнає. Зараз прийдемо до мене і займемося твоїм перевтіленням.